Дерева

Дійшли до води, пройшли повз, нього то виявився водопад, бризки холодної води по тілу сповістили про вихід. Радість змінилась сумом, коли вони оглянули околиці: сухі кущі, каміння і зрубані дерева, трохи далі виднівся старий ліс.  
 
-Сучасні люди руйнують все живе.- З сльозами на очах промовив Йосип. 
****************************************************** 
Тим часом в сучасному світі, люди - роботи сидять за ноутбуками і просліджують кожну людину : де знаходиться, чим зайнята. На їх превеликий жаль, не всіх можуть контролювати, не всі схилили голову перед їх величчю. По всьому світу таких людей не злічити на пальцях. В місті Барі чотири дорослих людини і одна маленька зникли з їх поля зору, але роботи – наглядачі їм сповістили, що дорослих п’ятеро.   
- Що за неподобство! - В ярості кричить голова департаменту.  
- Використовуйте всі можливі приладдя і знайдіть їх. - Суворо наказав чоловік в сірому комбінезоні. 
Всі заметушились, двоє чоловіків почали через Інтернет відслідкувати зниклих, а ті які відповідали за інше, продовжували непорушно сидіти біля ноутбуків. 
Голова департаменту хитра і підступна людина. Всі люди вірять йому, вірять, що він працює на благо їх країни. Роблячи вигляд, що він допомагає своєму народу, він керує кожним. Сучасні жителі - роботи не можуть вийти з домівки без дозволу керуючого їх містечком. Не мають своєї думки на рахунок одягу, без захисного комбінезону їм не дозволено відвідувати жодне суспільне місце. Кожного місяця під їх шкіру вводять сироватку проти зараження вірусами, ніхто з них не знає, що то мікро - чіпи, через які і простежується вся інформація в сітці. Купуючи знезаражені продукти в магазині, тільки голова департаменту знає, що ця їжа отруйна. За роки такого контролю,  для всіх жителів цей стиль життя - норма, тому майже ніхто не бунтує, а знають, що це міри їх безпеки. 
******************************************************* 
Олек з Йосипом розпалили вогнище. Міра з Люсією взялись за готування обіду.   
- Як давно ми були серед природи,  Олеку. Пам’ятаєш, коли востаннє готували кашу в казані серед густого лісу? – Сказала Міра. 
Подорожуючі приготували їжу. Раптом якась жінка схопила маленького Міхала і побігла в сторону старого лісу.  
Міра без слів кинулась слідом за дикою жінкою, всі подорожуючи побігли за нею.  
Напевно,  жодних думок на тей час не було в голові матері, вона просто хотіла знайти свою дитину. 
Жінка добігла до дерева і зникла.   
Всі  почали шукати вхід в тому дереві. 
Олек смикнув за лозу, що обплітала дерево – нічого. 
Йосип обійшов з іншої сторони і перед ними відкрився інший світ, просторий, з декількома людьми. 
 Один чоловік за величезно - довгим столом, жадно їв м’ясо, але він був голодний і незадоволений. 
- Я  хочу більше м'яса, нескінченну кількість. – Бурмотів він. 
Друга жінка колихала колиску з Міхалом і плакала: 
- «Дуже хочу СВОЮ дитину. Чому в тієї жінки є дитина, чому в мене не має». 
- В сусіда величезний будинок. А в мене маленький, який я нещасний. – Жалівся третій. 
- Я винна грошей, мені треба віддати велику суму, для щастя треба просто віддати борг. – Плакала жінка. 

Вік нероздумуючи відкрив Книгу. 
Перший розбагатів  м'ясом . В погрібі, для його зберігання, не залишилось місця.   
В другої жінки, в колисці заплакала СВОЯ дитина. 
Міхал радісно побіг до своєї матусі. Міра обійняла свого рідного сина. 
В третього чоловіка з'явився величезний будинок.  
На четверту жінку посипались гроші, золоті монети, рівно стільки, скільки потрібно для сплати боргу. 
Перший їв м'ясо більше і більше, а в погрібі місця було менше і менше. 
Друга обійняла свою дитину, так схожу на неї саму, але та почала голосно плакати, плач дратував жінку. Вона кинула її саму в колисці, закрилась в іншій кімнаті і знову почала плакати, тільки вже від розпачу. 
Третій почав наводити лад в величезному будинку, він прибирав, мив, протирав, прав, але будинок був настільки великий, що кімнати не закінчувались. Він упав від знесилення. 
Четверта віддала борг, радості було багато , але вона захотіла новий будинок, як в третього, безліч м'яса як в першого. 
Вона взяла в борг ще грошей, щоб купити все, що бажала. 
Поселенці почали плакати ще голосніше.  
- Мій погріб замаленький, не вистачає місця для продуктів. 
- Ця дитина плаче так голосно, від неї болить голова. 
- Все життя треба потратити на прибирання, раніше в мене був маленький будинок, як було добре. 
- Я заплатила свій борг але взяла ще в борг і мені не вистачає грошей віддати. 
Вік голосно закрив Книгу і все пропало, усі дарунки, люди знову почали плакати за своїми бажаннями. 
-Це вони винні, що ми нічого не маємо, що ми все втратили. 
Подорожуючі кинулись тікати, але їх оточили нещасні поселенці.  
Олек подивився вверх і побачив тоненькі канати, якими хтось керував, до канатів був прив'язаний мозок людей. 
ХТОСЬ крикнув зверху : мене звати Бажання. Чого хочете ви?  
Ти хочеш кохання, ти спокою.  
Називав і підв'язував канати до мозку для управління. 
А ви двоє, вказуючи на Віка і Люсію, що нічого не бажаєте? - Сердито крикнув голос. 
- Ми хочемо свободи цих людей від їх бажань. 
Вік відкрив Книгу, світло осяяло їх мозок, серця і душі. БАЖАННЯ втратило контроль над людьми і зникло в тумані. 
Відкрився вихід з світу бажань. 
 
Подорожуючі хотіли переночувати в одній із хижин, але дерево почало зникати. 
Всі швидко вибігли, не встигли оглянутись як на місці дерева з'явились квіти.  
Поселенці того загадкового світу зникли разом з деревом, своєю домівкою. 
Подорожуючі полягали спати під відкритим небом, на щастя погода була хороша, а повітря тепле. 
Сонце вже давно зайшло за небокрай, місяць світив тьмяно,тому ніч була темною темною. 
З настанням ранка розпалили багаття, поснідали, випили гарячого чаю. 
Оглянулись,  довкола було багато старих дерев. 
- Дерева - це ключі. Ключі до людських душ. - Сказала Люсія. 
Вік підійшов до дерева, що було поряд, невзмозі знайти вхід. 
- Ось вхід. - Крикнув щасливо Олек. 
Всі дружньо зайшли в загадковий світ. 
- Ці люди тяжко працюють, які молодці. - Крикнув Олек. 
- Подивіться - ті вміють відпочивати. - Крикнула Міра. 
- Піди-но попрацюй , забудь про жінку та дитину. - Шептало щось на вухо Олекові. 
- Піди-но відпочинь, ти скільки вже зробила для всіх.- Награвала розслаблююча музика Мірі на вухо. 
Роботяги рубали дрова, будували будинки, доглядали за худобою, вирощували рослини. Їх руки були в крові, під очима чорні круги, худощаві та в брудному одязі, забули про сім'ї, але зупинитись вони не могли. 
ПОНАДМІРА керувала їх душами, вона заставляла, забути їх кохану дружину і довгоочікувану дитину. 
Олек пішов до роботяг, забув про подорож, друзів і сім'ю .  
Другим мотузком ПОНАДМІРА керувала лінивими. 
Ледачі відпочивали, лежали на ліжках, загорали на сонці, але теж були виснажені від голоду, не було в них запасів їжі. 
Міра пішла до лінивих, забула про подорож, друзів і родину. 
Вік з Люсією відкрили Книгу, світло торкнулось ще не зовсім скам’янілих душ, роботяги закінчили роботу , пішли відпочивати в свої домівки, а ледачі взялись за роботу.  
Всі знайшли міру і наші подорожуючі теж. ПОНАДМІРА відпустила їх душі і серця. 
Вік закрив Книгу і світ ПОНАДМІРА почав зникати. Поселенці стали вільні і перетворились на білі парасольки кульбаб. 
 Подорожуючі торкнулись іншого дерева 
Інший світ відкрився їм. 
Тут був гомін, шум. Всі теревенили без перестанку.  
У Віка, Йосипа та Олека  розболілась голова, а Міра і Люсія з радістю підтримали незрозумілу розмову. 
- Я вчора спекла пиріг за новим рецептом, в мене вийшов смачніший чим в моєї сусідки. 
- В тебе завжди смачні пироги виходять. А я була в гостях в Нани, який непорядок в неї вдома, ще й ремонт давно робила. 
- Який жах, який жах. Звісно треба вже ремонт, та й будинок її ззовні виглядить не дуже гарно. 
- А ти знаєш за кого заміж вийшла Лілі? 
- За кого, за багатія з міста?.. 
- Ні, за простого робітника . 
- Куди вона дивилась, будинку в них не має, як вони будуть жити, а вона яка гарна, могла б кращого знайти. 
Люсія і Міра теревенили безперестанку, а зупинитись не могли. В цьому світі правила всіма БАГАТОСЛІВНІСТЬ. Вона керувала серцями бідних людей  а вони не могли ,а може й не хотіли протистояти ЇЙ. Може й розуміли, що ними щось керує, але звички беруть завжди верх. 

Вік відкрив Книгу, світло осяяло їх серця, зникла правитель БАГАТОСЛІВНІСТЬ і гомін перервався, вона їх відпустила. Люди замовчали і насолоджувались тишею. 
Поселенці цього краю перетворились в гарячий пар, який полетів аж до самого неба. 
******************************************************** 
З настанням ранка люди сучасного світу розпочали роботу з комп’ютерами. Навіть маленькі діти, без жодного слова, з’ївши «пластмасову» їжу, обробили всю шкіру антисептиком, одяглись в захисні костюми.  
Виходити на двір дозволено о 7 : 00 – це час йти на роботу та о 19 : 00 , в цей час всі закінчували роботу. 
Машини сучасного світу людей – роботів без ручок і керма, ради їх же безпеки, щоб не бути зараженими. Все керується голосом власника авто. 
Кожен робітник сидить в окремих секціях, на відстані три метри.  
Вже не має «застарілих професій» : вчителів, інженерів, лікарів, прибиральників, фермерів і т.д. Професії сучасного світу направлені на створення технологій, роботів, що виконують роботу замість людини.  
Таким чином керівництво захистило народ від зараження небезпечними вірусами.