Країна Асадія

Страхи

Коли зникло останнє дерево, почався буревій. 
Міра злякалась за дитину. 
- Мама, вітер. - Радісно лепетав хлопчина. 
Міру занесло вітрюганом в чорну пляму посеред лісу. 
Коли все стихло, вона оглянулась навколо, не було її хлопчика, чоловіка і друзів, стало дуже страшно.  
- Це мій страх. Я повинна подолати його. - Прошепотіла про себе Міра. 
Вона стояла в будинку свого дитинства, а напроти її батько. Чоловік, який ранив її дитяче серденько і сколихав душу, від якого, ще будучи дівчинкою, тихенько плакала вночі. Міра відчувала біль, недовіру по відношенню до батька.  
- Не дарма вітер заніс мене сюди. Для того, щоб продовжити подорож, мені треба побороти страх і примиритись з татом адже це рідна людина. – Пробубніла Міра про себе. 
Не вагаючись, вона пішла на зустріч страху і обійняла його, забувши про гордість, він, на диво, обійняв її у відповідь. Можливо, не така сильна біль була на її серці, адже час пройшов і вона змогла дещо забути , за «дещо»  навіть подякувати. Напевно все так було треба. Міра на даний час з опаскою підбирає друзів, на диво, її оточують добрі і люблячі люди. Їй просто треба було зустрітись зі своїм страхом віч на віч. 
 
Туман почав розвіюватись 
- Мамо! - Почула Міра. 
Секунда і вона поряд з сином, чоловіком і друзями. 
Переживши таке, заспокоїлась, але почала йти земля з під ніг. 
- Земля розходиться. - Кричав Вік з Йосипом. 
Олек не втримався і впав в яму. Йому здалось, що він падав вічно. 
Нарешті ноги торкнулись землі. Трохи оговтавшись від страху, оглянувся довкола.  
- Я в дитячому лагері, п'ятнадцять років тому назад. - Промовив про себе чоловік. 
Діти бігають, граються, веселяться, сміються. Він очима знайшов себе малого, підійшов, а той хлопчина сумний, ледве стримує сльози. Олек торкнувся до малого себе і побачив причину смутку: десь далеко, в іншому місті покинув цей світ його тато. Він не зміг попрощатись з ним, а любив батька всім серцем і він винив себе, що не зміг бути поряд з ним в останній час. Олек почав задихатись і чим більше сум переповнював його, тим сильніше хтось стискав горло. 
- Я відпускаю тебе, тато. Дякую за моменти, проведені з тобою, дякую, що був в моєму житті, я знаю, що любиш мене і я люблю тебе, ти назавжди житимеш в моєму серці поряд з бабусею.- задихаючись говорив Олек. 
І повітря наповнило його легені, а життя - душу. 
Він стояв вже поряд своєї сім'ї і друзів. 
Інше випробування чекало на них. Смартфон, дивно, де в лісі може бути робот – смартфон. Напевно б кожен з них не повірив би ніколи в це, якщо не побачив. І цей робот приближався до Йосипа. 
Смартфон поглинув його і він став його частиною. 
Йосип закрив вуха і очі від страху. 
Наважився відкрити і перед очима в повітрі з'явилась стрічка новин, одночасно в youtube включилось нове відео, ще не переглянуте ним, з'являлись нові фотографії, одна за іншою. Йосип почав клацати екран вказівним пальцем. 
- Це ж передача зі мною, який я тут гарний і як розмовляю, а це новий фільм,ооо.., це ж те шоу, яке я чекав, нова гра, можна пограти, я на самоті. 
Велетень - смартфон показував новини, включав музику, ігри, нову телепередачу, фільми, показував нові додатки. Йосип шалено переключав, намагався все по черзі, але відео почало пілікати одне за іншим і включатись одночасно. 
- Який шум, мої очі.- Вигукнув Йосип. 
А смартфон ще в більшій швидкості переключав всі можливі відео, сайти та додатки.  
Йосип закрив очі, вуха і подумав про країну Асадію. Нарешті він зрозумів яка шкода від сучасних технологій, вони викликають залежність і займають весь вільний час. Як добре заплюснути очі і побути наодинці з самим собою. 
Відкривши очі, Йосип вже стояв поряд своїх нових друзів. 
Дістав з кармана телефон і розбив його з посмішкою на обличчі і з полегшенням. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше