Країна мертвих

2

Це походило на справжній військовий похід. Або набіг. Вони – дві десятки місцевих шукачів – всі в броні, зі зброєю, зосереджені і похмурі, залізли в довгий човен і взялися за весла. Налягли один раз, другий, нарешті увійшли в ритм і почали швидко віддалятись від берега. За десяток хвилин вони дістались до корабля та залізли на палубу.

Матроси одразу прийнялись за човен, зачепили його канатами і підтягнули вгору. Можна було піднімати вітрила і йти в море, до самотнього Мертвого острова, де їх чекали незвідані стежки і багатства. А разом з ними – таке знайоме відчуття постійної і усюдисущої небезпеки.

На палубі їх зустрів капітан – лисуватий чоловік з невеликою борідкою, яку вже встигла торкнутися сивина. Виглядав моряк дружнім і поступливим,  його підлеглі – також, так що у Чеслава відразу відлягло від серця. Шукач переймався, що на кораблі можуть виявитись озброєні люди, які можливо спробують відібрати у них знайдене багатство силою. Подібні історії траплялись, але, схоже, не в цей раз. Так, на кораблі було кілька арбалетів і запас болтів до них, а також десяток гарпунів, але це не йшло ні в яке порівняння з їх власною зброєю. Так що однією проблемою менше.

Капітан провідав шукачів незадовго після того, як ті влаштувались у кубрику.

– Хто у вас головний? – голос його прозвучав дещо шорстко і приглушено, немов той нещодавно перехворів на ангіну.

– Ми ділимося на десятки, – відповів Чеслав – У кожної є свій ватажок.

– Гадаю, ви один з них?

Шукач швидко кивнув.

– А ось це Ігор. Він керує іншими людьми.

Ігорем виявився міцно збитий невисокий містянин, що непомітно опинився перед самим капітаном (вмів якось ставати безшумним і невидимим, зараза, в самий непідхожий момент). Без будь-яких слів чи привітань, той швидко кивнув.

– Тоді нам потрібно переговорити, – капітан обвів їх швидким поглядом – Пройдемо в мою каюту.

Була це невелика кімнатка з громіздкою скринею в кутку, одним з небагатьох на кораблі ліжок, а також столом, заваленим різними паперами і картами. Капітан поспішно відклав їх убік, запропонував гостям сісти, після чого і сам опинився за столом.

– Нам потрібно все обговорити, – сказав він, провівши рукою по своїй спітнілій лисині. Хвилювався, як тоді подумав Чеслав – У найменших подробицях. Скажу прямо, до Мертвого острова я ніколи не ходив, так що хочу бути обережним. Про всяк випадок, адже місце то пропаще, це всім відомо.

Ігор мовчки розглядав халяви своїх чобіт і, здавалась, навіть не помітив питання. Чеслав лише тихо зітхнув і в котрий раз взяв перемовини на себе. 

– З чого почнемо?

– Мене цікавлять ваші плани, – кинувши косий погляд на Ігоря, сказав капітан – Коли ви збираєтесь висаджуватися? На якій ділянці? Коли мені варто вас забрати? Все це необхідні дрібниці, без них нікуди.

– Раніше ми припливали до піщаного пляжу, витягали човни на берег і прямували вглиб острова. Зараз, коли є корабель, думаю можна скористатися Першим причалом. Якщо потрібно, я покажу.

– Він надійний?

– У цьому можете не сумніватись. Остров'яни будували на століття, споруди там практично не зруйновані. За винятком аж надто старих. Причал зроблений із каменю, вже не знаю його назви, але боятися не варто.

Капітан зацікавлено кивнув.

– У темну пору доби острів стає небезпечним, – продовжив Чеслав –  З нір виповзають всілякі потвори, в руїнах легко загубитись, підіймається туман. Кілька груп так просто пропали, пізніше інші шукачі не змогли знайти навіть їх слідів. Значить, щоб все встигнути, ми повинні вийти на світанку. Наші групи підуть вглиб острова. Раніше ми поверталися вже ближче до полудня, зараз доведеться дотягнути до самого вечора. У будь-якому випадку, як тільки почне темніти, ми повинні повернутись на кораблі.

– Якщо цього не відбудеться, тоді...

- Чекайте. На острів без підготовки йти не варто – надто небезпечно. Погубите своїх людей, але так нікого і не врятуєте. Якщо ж ми не повернемось... замкніться і чекайте. Поспіх тут ні до чого. Якщо попруть потвори – відходьте від пристані, плавати вони не вміють. Вранці поверніться. Якщо хоч хтось із наших виживе, підійде до пристані. Це буде точкою збору. Гаразд?

Старий моряк, здавалось, дещо посуворішав.

– Добре. Мені все ясно, – сказав він згодом – Але ось... ці ваші тварюки... Чого нам варто чекати?

Чеслав переглянувся з Ігорем.

– Складно сказати. Ми називаємо тамтешніх «покручами», але знаємо про їх походження не більше вашого. Дехто зі старих шукачів вважає, що це минулі жителі острова, сильно постраждалі від якоїсь хвороби чи магії. Або божої кари, як каже отець Володимир.

– Як вони виглядають? Напевно, схожі на людей, раз виникають подібні думки?

– Якщо гарно пригледітись – то так. Однак часу на це зазвичай не буває. Покручі пересуваються як на двох, так і на чотирьох лапах,  мають бліду шкіру, вкриту якоюсь лускою та чималі пазурі. Додайте ще гострі зуби та отруйну слину. Якщо вкусить – помреш через кілька днів. Тому ми носимо броню, намагаємося захистити всі ділянки тіла. Товсту волову шкіру, а тим більше метал, покручі прокусити не можуть, слава Богу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше