Глава 2

Незважаючи на те, що надворі зима, сукню я обираю з тонкої тканини та з відкритою спиною. Коштує немало, але я виглядаю в ній неперевершено. Хочеться вразити чоловіка, побачити в його очах захоплення, іскру пристрасті.

Я розплачуюся на касі і поки добираюся до нашого будинку на громадському транспорті, пишу знайомому візажисту. Хочеться буди не просто гарною, хочется виглядати ідеально. Тим паче я так давно ніде не була. Всі наші друзі одружені, то ж ніяких весіль, куди можна вдягнути гарний наряд, а іменини майже завжди проходять за столом у вітальні.

Тож вечора субботи я чекаю з нетерпінням.

- Олю, мої парадні штани затісні у поясі! - Кричить Іван зі спальні, поки я займаюся укладанням волосся у ванній перед дзеркалом і ніяк не можу відірвати погляд від свого відображення. Катерина майстер своєї справи. Я виглядаю наче голлівудська зірка.

- Іду, - відкладаю убік лак для волосся, накидаю на себе халат і поспішаю до чоловіка.

Він стоїть перед дзеркальними дверцятами шафи з незадоволеним виглядом. Останнім часом він взагалі всім незадоволений. Суп йому пересолений, салат не смачний, у будинку не прибрано. Я злуюся на ці його випади, але намагаюся бути терплячою, знаю, що на роботі у них зараз непросто. Знову якесь небезпечне злочинне угруповання намагаються вистежити.

- Вони малі на тебе, Іване, - схрещую руки на грудях і прискіпливо оглядаю фігуру чоловіка. - Ти поправився за останні два місяці.

- Не говори дурниць, погладшала у нас ти, а не я, тренування свої закинула, - невдоволено пирхає він.- Швидше за все вони підстрибнули, коли ти їх прала.

- Ця тканина не "стрибає", - стискаю губи в тонку лінію, його зауваження неприємно вкололо мене. - Може я й набрала два-три кілограми, але це зовсім не позначилося на моїй фігурі. Мої штани мені не малі.

Іван блиснув у мій бік застережливим поглядом. Псувати вечір сваркою не хотілося, тому продовжувати суперечку не наважуюсь.

- Стривай, зараз інші штани пошукаю, вони були ширшими.

Я відчиняю дверцята шафи і дістаю чорні штани від костюма.

- Ось, одягни ці.

- Дякую, - бурчить чоловік. - Таксі за півгодини приїде, тобі ще довго?

- Я вже майже зібралася.

Я вибігаю з кімнати, намагаюся швидше закінчити з укладкою. Слова Івана розлютили мене.І нічого я не погладшала. Стегна те, що треба, талія тонка, ноги стрункі. Через агресію, яку коплю всередині мої рухи стають різкими. Роблю кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись. Не хочу, щоб цей вечір був зіпсований. У якомусь столітті вдвох кудись вибралися. Через кляту роботу Іван постійно у відрядженнях, або кукує до пізньої ночі у своєму кабінеті за папірцями. А мені хочеться  уваги чоловіка.