Крига між нами

*Книга*

Кілька днів я ходила до академії з острахом, що Даніель дізнався про крадіжку і вже придумав, як зі мною поквитатися. Але все було як завжди. Або він ні про що не довідався, або просто   робив вигляд, що нічого не знає. І я не знала, що з цього гірше.

Я намагалася щось довідатися про таємну рідину, шукала нову інформацію про братство, але мої пошуки були безрезультатними. Хтось добре замів сліди і у мене майже не було шансів довідатись про щось самій, та все ж звертатись до когось по допомогу я ще не була готова.

А тим часом справи у місті ставали кепськими. Вигнанці створили рух опору, вони вважали себе борцями за свободу, які за всю ціну відновлять справедливість і зроблять магічний світ таким, яким він повинен бути насправді.

Кордони були погано захищеними, тому заколотники легко проникали на нашу територію. У районах, найближчих до кордону, встановили комендантську годину, посилилися заходи безпеки, але користі від того було не багато. Ніхто й уявити не міг, що вигнанці так глибоко проникли у місто. Вони вже давно почали планувати революцію і тепер були набагато кроків попереду від нашої влади. Наші ж можновладці занадто сильно покладалися на систему і тепер за це розплачувалися.

Через всі ці проблеми у місці, мені було важко відвідувати батьків. Майже усі портали були або закриті або добре охоронялися. Подорожувати між світами можна було лише із дозволом.

Усе виходило із під контролю, але найгіршим було те, що я вплуталася у все це і коли зрозуміла, було уже запізно щось змінити.

Я валялася на ліжку, вмираючи від нудьги. У дома нікого не було. Дід  разом з батьками близнюків були в міністерстві, тепер вони майже весь час були там. Макс і Крісті були на незапланованому інструктажі з безпеки, Майя десь гуляла з друзями, Тео був на роботі, а я як завжди була за межами всього цього.

Глухий удар об підлогу вивів мене із роздумів. Книга знову вирішила показати мені свої коники. Однак, сьогодні я не була в настрої грати в її ігри, але коли вона уже в п'яте вдарилася об ліжко, я розізлилася. В цей момент у мене було лише одне бажання, викинути її через вікно. Однак, цього разу книга видала новий коник, вона відкрилася як тільки я до неї доторкнулася. Її сторінки були жовтими і старими, книга виявилася набагато старшою ніж я гадала.

Було важко щось розібрати з написаного, мови я не розуміла, почерк розібрати теж було важко. Єдине що я зрозуміла це те, що книга виявилася зовсім не книгою. Це був чийсь щоденник. Тут були дати, малюнки і описи. Я прогортала його до кінця, щоденник був не закінчений.

Я знову розізлилася, бо сподівалася що книга допоможе хоч щось прояснити, але в мене знову загадки. З силою я закрила книгу і кинула її на ліжко. І раптом це паперове непорозуміння полетіло назад, прямо мені в живіт.

- Що за фігня? - мене вперше атакувала книга.

Вона впала на підлогу і розкрилася на останній сторінці, де з якогось дива з’явився напис. Він був свіжий, отже, з’явився щойно, але я нічого не могла розібрати, почерк був дуже не розбірливий.

- Зрозуміліше написати не можна було, - пробурчала я і в ту ж мить напис засвітився і там з'явилися цілком зрозумілі літери.

« НЕ КИДАЙ МЕНЕ БІЛЬШЕ!!!!!»

Це вже щось новеньке. Або я вже почала божеволіти, або зі мною розмовляє книга.

«Ти не божевільна..... поки».

- Клас, ти ще й думки читаєш. Супер, - оце ж мені щастя привалило. - І що ж ти таке?

«А хіба не видно?».

-  Книги зазвичай не розмовляють, навіть в магічному світі.

«З твоїм татом було простіше», мені навіть здалося, що книга зітхнула.

  • Ти знала мого тата? Уу… як по-дурному це звучить, - добре, що цього ніхто не бачить, а то б мене уже давно закрили в божевільні.

«Ти ж знайшла мене в його речах».

  • Я тебе в архіві знайшла. Ти можеш конкретно відповідати на запитання? – книга, чи що це насправді було, мене страшено бісила.

«Так, я знала твого тата, але не належала йому. Його попросили мене заховати».

  • Від кого він тебе переховував? – у будинку досі було тихо. На дворі уже стемніло і в кімнаті було темно. Я сіла за стіл і увімкнула лампу.

«Ти занадто допитлива. Я не розкажу тобі нічого поки  не переконаюся, що тобі можна довіряти».

Книга явно знущалася і намагалася вивести мене з себе. Якщо чесно, їй це вдавалося. У мене ось-ось могли з’явитися відповіді на всі запитання і для цього мені треба було розговорити стару ідіотську книгу.

  • Тебе довірили моєму батьку. Тож  можеш мені довіряти, -стримано відповіла я.

«Твого батька я знала кілька років, а тебе не знаю взагалі».

  • Ти пробула в мене кілька місяців!!! - в мене вже руки чесалися її підсмажити.

«Ти мене навіть не відкривала!».

  • Ти ж не піддавалася!

Усе це виглядало дуже безглуздо. Книга знущалася і робила це із задоволенням. Я справді не могла її відкрити. І все перепробувала, але нічого не виходило. Але як тільки я дістала каблучку Даніеля, книга раптом піддалася.

  • Стоп! Я ніяк не могла тебе відкрити, доки ти сама цього не дозволила. Ти просто знущалася з мене! – розізлилася я. Мене розвела купка пожовтілих сторінок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше