*Зізнання*

Бабуся дивилася на мене очима, повними каяття.  Те, що вона збиралася мені розповісти, було дуже болючою темою для неї. Я навіть уявити не могла, в чому саме вона хоче зізнатися, але вочевидь це щось доволі серйозне.

• Кажуть, що кохання це найбільша радість, - раптом заговорила бабуся і я абсолютно не зрозуміла чому саме з цієї фрази вона розпочала свою розповідь. – Але для мене кохання стало найбільшим злом. Присядь біля мене, ти не можеш слухати усю цю історію на ногах.

Поки я вмощувалася біля жінки, інші члени сім’ї, тихонь вийшли з кімнати, але я впевнена вони знайдуть собі місце, де будуть усе добре чути.

• Чому ти раптом заговорила про кохання? – мені справді було цікаво.
• Хто б що не говорив, але саме кохання робить нас тими хто ми є. Тому що коли ми закохуємося, то стаємо абсолютно іншими людьми, саме кохання змушує робити нас  дивні речі. Мене кохання штовхнуло на вбивство.

Після цієї фрази запанувала тиша. Бабуся дивилася на мене з насторогою, мабуть боялася, що я злякаюся або почну її звинувачувати. Але ніякої реакції не було, я надто добре знала на що здатні в нашій родині. Просто було важко повірити, що ця красива жінка, могла заподіяти комусь шкоди. Хоча, я її погано знала.

• Що сталося? – я просто хотіла знати усю історію. Мені байдуже, що було колись, все таки я теж темний маг в цій сім’ї.
• Я була всього на кілька років старшою від тебе, коли вперше по справжньому закохалася. Генрі був дуже вродливим і доволі могутнім. Ми з ним непогано ладнали, я гадала, що теж йому подобаюся, тому сподівалася на шлюб, батьки теж цього хотіли. Але в один момент всі мої плани пішли коту під хвіст. В той час, хтось придумав спосіб як потрапити у світ смертних щоб про це ніхто не довідався, нас би жорстоко покарали якби спіймали, - поки жінка говорила,  в мене виникло відчуття, що я не знаю якоїсь важливої деталі. – Насправді, мені там не сподобалося. Все таке сіре, всюди грязюка і така бідність, мене це лише дратувало. Але Генрі так полюбив цих убогих, що мені доводилося вдавати, наче і я в захваті. Допоки одне смертне дівчисько не влізло туди, куди не варто.

Хоча пройшло уже багато часу, але бабуся наче досі відчувала ту злість що й тоді. Але скільки ж часу насправді пройшло? Раптом мене осяйнула одна думка. Я й гадки не мала скільки років бабусі. У ті рідкісні моменти коли я її навідувала, бувало що вона розповідала такі речі, які могли трапитися лише сотню років тому.

• Скільки тобі років? – вирвалося у мене. Але бабуся не здивувалася, схоже вона сама чекала коли я про це нарешті запитаю.
• 380, -  ось тепер я почала дещо розуміти.

…. Дуже багато років тому…..

• Генрі, ну навіщо тобі знову у той світ? Ми так часто зникаємо останнім часом, хтось щось запідозрить, - я намагалася врозумити хлопця, але він мене абсолютно не слухав.
• Ти не зобов’язана йти, Камілло,- відказав хлопець, пригладжуючи волосся.

Я розуміла, чому його так тягне до смертних, все через те дівчисько. Вона симпатична, але їй все одно не зрівнятися із моєю вродою. Тому я сподівалася, що Генрі пограється з нею і схаменеться. Але його тимчасове захоплення ніяк не проходило.

Батьки кожного дня діставали мене питаннями про весілля. Хоч ми і були заможними і володіли доволі сильною чорною магією, але сім’я Генрі належала до знатного роду темних магів, їх поважали і старійшини, і білі маги. Батьки просто не могли втратити такий шанс влитися в еліту Ізміру.

Хлопець знав, що я хочу за нього заміж,  ми навіть з його батьками про це говорили і вони теж дали згоду на цей шлюб. Але з того часу, як ми пробралися у світ смертних він став уникати розмов про одруження, завжди знаходив якісь відмовки.

• Я не можу залишити тебе одного, - я починала злитися. – Якщо нас зловлять то покарають і усім буде байдуже до яких родин ми належимо.
• Відколи ти почала дотримуватися правил? Ти ж завжди найперша їх порушувала, - він надто добре  мене знав.

Тож я знову його не втримала, у мене не залишилося вибору як знову податися з ним до смертних. Цей світ мене бісив, але мені доводилося тримати свою думку при собі.

• У мене є деякі справи, давай зустрінемося пізніше, - він навіть не запитував чи я згідна. Я страшенно розлютилася, але погодилася.

Я не збиралася так просто стовбичити у цьому дурнуватому світі, я простежила за ним і те що мені довелося побачити викликало у мені таку злість, що я просто закричала. Дуже голосно закричала, аж скло у вікнах розбилося.

Генрі зустрічався із цією дівчиною. Вони цілувалися і вже були готові перейти до більш активних дій, але мій пронизливий крик їх відволік. Дівчина злякалася, а от Генрі вибіг злий як чорт. Він був готовий розірвати мене на шматки, але присутність смертної його стримувала.

• Забирайся, - все що він сказав. Я так і зробила, у його голосі було занадто багато злості, я накликала на себе біду.

Кілька тижнів ми не бачилися, я сподівалася що Генрі все таки одумається, вгамує свою лють і ми нарешті про все поговоримо. Але він і не збирався зі мною розмовляти. Тож я знову першою зробила крок.