Випадок з життя

В його школі проходила міська олімпіада з математики, в якій він перший раз брав участь. Зараз Руслан у шостому класі, вперше на олімпіаді такого рівня. Все тут нове, незвичне,  не завжди зрозуміле, але таке захопливе. Ще одна причина з якої він почав обожнювати цю олімпіаду, так це те що він саме на ній побачив симпатичну дівчинку свого віку. Чому він звернув увагу саме на неї не знає ніхто. Вона на перший погляд не дуже відрізнялася від інших, сиділа перед ним на першій парті сусіднього ряду. Невеликого зросту, каштанове кучеряве довге волосся заплетене у два колоски  і яскраво-смарагдові очі. З якою наснагою вона писала олімпіаду, як горіли її очі коли вона вирішувала завдання, напевно крім нього не помічав ніхто. Проте він не знав її імені. І цього року так і не дізнався…

***

В його школі він не помічав нічого особливого з того дня. Цілий рік до нього клеїлися дівчата з його класу, проте він жодній не відповів взаємністю. Однолітки за спину називали Руслана «Льодовий Принц», проте він не зважав і продовжував вивчати математику, навіть поза програмою. В нього був стимул пройти на наступний рік на цю олімпіаду і можливо не лише на неї. Математика приваблювала хлопця, але більше його привабила дівчина, яку він побачив на олімпіаді. Вона стала його музою навчання. Батьки були як і в захваті так, і дуже знервовані тим, що їх хлопчик більше цікавиться навчанням ніж дівчатами. Його батьку це дуже не подобалося. Він намагався Руслану це пояснити, проте його син не звертав на ці розмови бажаної уваги.  Невдовзі батько зрозумів, що тут нічого вже не зробити, але були підозри на те, що просто хлопчина закохався. Але в кого, коли і чому він не хоче про це балакати з батьком не знав ніхто. Руслан перед цією зустріччю ніколи не намагався взяти якісь висоти, а після неї ― він брав їх навіть не задумуючись. Здивував він всіх! Особливо вчителів та однокласників. Ніхто не знав, що на серці в цього незвично розумного юнака, навіть найкращий друг Арт, проте …

Була людина, яка це знала. І це була …

***

Це була та сама дівчинка з олімпіади. Вона вперше приїхала сама на олімпіаду. Тут було так цікаво і одночасно страшно. Півроку вона готувалася до цієї олімпіади, читала, вчила і була просто захоплена своєю роботою. Ще б як! Я представляла свою школу. Це було так хвилюючи. Ось вже я зайшла в аудиторію, де мала писати олімпіаду. В мене є така звичка приходити трохи раніше, ніж треба, щоб звикнути до обстановки. Аудиторія в мене на першому поверсі, доволі простора. Я присіла на першій парті біля вікна. Як я люблю цю погоду. Надворі йде сніг, але не холодний, а скоріше привітний, чемний, без вітру. Я так замріялася, що й не помітила як стали сходитися діти. Мою увагу привернув хлопець, який сидів на сусідньому ряді, але за другою партою. Чорнявий хлопець з неймовірно красивими карими очима та доволі високого зросту. Він так захоплено вирішував завдання,що вона їм захопилася, але Ліна помітила його погляд на собі. Зацікавлений погляд, але і вона не могла відірвати погляд від цього хлопця. Як вона шкодувала,що не знала його імені. І цього року так і не дізналася…

***

В школі Ліна була дуже занятою навчанням, що й не помічала, як за нею почали витися хлопці. Вона не звертала на них жодної уваги. Все вчила, щось нове з математики, навіть те про що на уроках не розповідали вчителі. Мати дівчинки була в захваті від нового захоплення дочки, але не всі родичі мали з нею згоду. Хтось вважав, що дівчині не можна лізти в «Вищі науки», оскільки вони зроблені для протилежної статі, хтось казав, щоб вона припиняла лізти вище своє голови. Як добре,що Ліна не звертала уваги на ці забобони минулих поколінь. Лише мама підтримала доньку в її починаннях, оскільки колись давно сама мріяла вивчати точні науки,але послухала батька і припинила. Вона досі жаліла, що не послухала своє серце. Мати вірила в свою доньку, і в її талант. Хоча з її сторони і були спроби познайомити доню з хлопцями, всі вони закінчувалися нічим. Ліна не бачила хлопців, як кохання. Вона дружила з багатьма хлопцями, але не зустрічалася ні з одним. Через це в неї з’явилося нарікання «Снігова Принцеса», чому саме так ніхто їй не пояснив. Ліна ніколи не розповідала ні матері, ні друзям про те, що заховано в серці у тендітної маленької принцеси. Бували години коли вона думала, а чи думає про неї той, хто так щільно засів в дівочому серці. Чи пам’ятає він дівчинку, з якою колись писав олімпіаду? На свої запитання вона не знала відповіді. Знала лише одна людина. І це …

***

Минув рік

Вони вже в сьомому класі. Знову та сама олімпіада. Знову той самий кабінет. Знову ті самі люди, на тих же самих місцях. І знов два погляди двох зачарованих. І знов вони не дізналися імена один одного.

Минув ще один рік

Вони у восьмому класі. Знову олімпіада з математики. Знову та сама аудиторія. Ті самі парти, для тих самих людей. Під час переліку присутніх Руслан запам’ятав ім’я дівчини, в яку закохався три роки тому. Ліна! Яке це гарне ім'я! 

Минув другий

Ліна як завжди приїхала трохи раніше. Руслан також вирішив приїхати завчасно. Ось вони вже біля аудиторії. І тут до неї підходить якийсь хлопчина.

• Ліна, пішли на побачення! – каже те чудо в пір’ях.
• Нікуди я з тобою не піду! Я не хочу, Чарльз!- сказала Ліна
• А я тебе не питаю! Ти підеш зі мною Снігова Принцеса! - очі палали невтішним бажанням.
• Ні, не піду! Піди запропонуй якійсь іншій дівчині.
• Я не хочу іншу! Я хочу тебе!- і почав до неї наближатися з злим відблиском в очах.
• Відійди від дівчини, хамло! Ти не бачиш, що вона не бажає з тобою розмовляти,- сказав Руслан тому хлопцю що почав лізти до дівчини.
• А ти хто такий? Я тебе не знаю! Вона тебе також не знає! Чого лізеш туди куди не просять? – питає з злою посмішкою Чарльз.
• Ти в цьому впевнений? – сказав Руслан повертаючись до Ліни, яка дивилася на нього дуже ласкавими очима, наче завжди його знала, - Давай спитаємо краще в дівчини!
• Добре! Ти знаєш цього хлопця знаєш? – питає Чарльз.
• Знаю! – відповідає Ліна, топнувши ногою.
• Ось бачиш, Чарльз, вона мене знає і я тебе прошу не чіплятися до неї.
• Ти мені не наказуй! Мені ніхто не може наказувати!
• Я і не наказую, я прошу.
• Добре! А з тобою, Ліна, я в школі розберусь!- сказав Чарльз і пішов геть, поки його тут не побачила його мама.
• Дякую,- майже прошепотіла Ліна.
• Ну що ти! Так на моєму місці вчинив би кожен!
• Ні не кожен. Перед тобою тут проходили ще три хлопця і вони нічого не зробили.
• Значить це були не хлопці, а дівчата в штанях. Давай знайомитися, Руслан!
• Дуже приємно! Ліна!
• Яке гарне ім'я! Так чого хотів той бовдур?
• Він хотів,щоб я пішла з ним спочатку на побачення, а потім і з ним пішла на випускний. А я не хочу!
• Він до тебе ще буде причіплятися?
• В школі так! В нього мама один з наших викладачів. Може надавити.
• Бідолаха, - каже Руслан, обіймає і гладить по волоссю маленьку дівчину, з очима кольору весняної трави.