Розділ 1.

— Ал-льо, Петя, ти тільки не злись, але я з тобою не поїду. Ти розумієш… я тут трошки подумала і ми не пара. Прощавай!

— Альбіно! Альбіно! Як не пара? Альбіно, зачекай!!! Ну хоч давай зустрінемось і поговоримо?

— Я їду в Мілан з Еріком! Прощавай!

— Яким в біса Еріком?

— Ти його не знаєш! Все, мені час!

Чоловік розгублено дивився на екран мобільного, де світилось фото білявої красуні, що посилала йому повітряний поцілунок.

— Кур-р-рва! — вилаявся він.

Чоловік відкинувся на спинку крісла і закрив обличчя руками, гучно видихаючи.

— Машо, ти вільна в суботу?

— Петро Маркович, в мене троє дітей, по суботам я сплю.

— Дідько!

Чоловік вийшов з кабінету і пішов по коридору, зазираючи у кожні двері у пошуках симпатичних дівчат.

— Настю, хочеш в Одесу?

— Ні, дякую, я краще вдома посиджу.

Він сперся на стіну і задумався — справді, хто з його співробітників погодиться їхати з ним до Одеси? Хіба прибиральниця тьотя Іра, але їй за шістдесят уже і його неправильно зрозуміють. Чоловік дістав телефон і пригадавши пароль від сайту знайомств кинув запит кільком симпатичним дівчатам. За хвилину одна із них відповіла йому:

— Привіт, красунчику, з тобою хоч на край світу.

— На край світу не треба. Львівська залізниця сьогодні о 19.35 З собою мати валізу з речами першої необхідності і вечірню сукню, якщо немає сукні — купимо.

— Ок.

— Що я бляха, кою? — промайнуло у нього в голові, але він повинен був поїхати з кимось!

О 19.40 чоловік ходив по вокзалу, написуючи новій знайомій, але та не відповідала. Він приречено поглянув на годинник — до відправлення 15 хвилин. 

— Та шо ти мене штовхаєш? Чого штовхаєш питаю?! Мені квиток до Одеси треба! 

Чоловік обернувся на голос.

— Як немає? І шо шо потяг за 15 хвилин відходить? В вас взагалі квитків немає?

— В мене є!!! — викрикнув Петро, у останній відчайдушній спробі не зганьбитися.

Дівчина озирнулась і побачила чоловіка, що розмахував квитком і покликав її до себе жестом. Вона розвернулась і пішла від каси у його бік.

— По чом квиточки?

— Безкоштовно, якщо сходиш зі мною на один захід.

— То ти той… маньячелло львівський?

— Не зрозумів? Можете повторити?

— Ну, кажу, ти не маньяк?

— Ні. Просто моя подруга не змогла поїхати зі мною, а я маю одну важливу справу в Одесі і шукаю супутницю, що могла б мене супроводити.

Дівчина озирнулась довкола і не побачивши нічого підозрілого простягнула руку за квитком.

— Один день.

— Більше я не посмію вас затримувати, — запевнив чоловік.

Вони зайшли в купе, чоловік допоміг дівчині поставити її речі і почав застеляти своє місце.

— Я — Світлана. 

— Приємно познайомитися, Петро.

— А куди підемо?

Чоловік сів і збираючись з думками важко зітхнув.

— На весілля.

— Як на весілля? До кого на весілля?

Потяг почав свій рух і чоловік полегшено видихнув, ну хоч не втече тепер.

— Розмієте, Світлано, моя колишня дівчина виходить заміж і запросила мене на весілля.

— І ти збираєшся увірватися в церкву, коли вони обмінюватимуться клятвами і сказати на увесь зал, що ти проти? А я маю тим часом стримувати усіх, хто буде тобі заважати? Ось це то романтика.

— Ні, ви мене неправильно зрозуміли. Я не збираюся нічого зривати і опротестовувати. Просто хочу показати їй, що після нашого розриву моє життя не втратило барви, продемонструвати, що у мене є гарна дівчина і….

— І для цього ти покликав мене? Тобі не на весілля треба, а до лікаря. Знаєш, в нас в Жмеринці таке було в одного чоловіка — от прийшов до моєї сусідки Маринки і каже: “Жити з тобою буду, бо ти — моя жінка!” А Маринка йому в онучки годиться, то забрали діда в Скаржинецьку лікарню.

Чоловік розгублено дивився на свою супутницю і намагався зрозуміти: "Навіщо?" Навіщо він взагалі ляпнув тоді Олені, що вона ще поплаче за ним? Сидів би у своєму затишному офісі. Але тепер у нього є Світлана і трохи більше доби, щоб перетворити її на жінку його мрій.

— Світлано, а скільки вам років? Чим займаєтесь? Розкажіть про себе.

— Мені двадцять, я буду лікарем, але зараз навчаюсь на медсестру. Але взагалі, я буду педіатром.

— Ви любите дітей?

— Звісно, хто ж їх не любить? Маленькі анголяточка.

— Моя колишня не любила дітей.

— Це та, що виходить заміж?