Розділ 4.

Світлана.

Одеса — моя давня мрія, завжди полюбляла мріяти про море і про це старовинне місто. Колись у мене буде достатньо грошей щоб я могла приїхати сюди у театр і почуватись не чужою. Але поки що потрібно втерти носа цьому виродку. Думає якщо я з села, то можна об мене витирати ноги? Козляра!

Набрала номер Ігоря, він завжди допоможе, для нього я завжди маленька.

— Як дісталась, мала? — пролунав радісний і бадьорий голос брата.

— Дісталась добре, але ти правий, квитки варто було брати раніше. Та це не проблема, квиток знайшла, а в інший бік автобусом поїду.

— Точно все добре? Де квиток взяла?

— У якогось хлопця був зайвий, от він і запропонував мені його.

— Світланко, ти що маленька і дурненька?! Що за жарти! Ти що не знаєш що чоловікам потрібно від молодих і гарних дівчат?

— Ігоре! Я — доросла, усе добре. Я взагалі не для того телефоную. Мені допомога твоя потрібна.

— Щось трапилось?

— Можеш грошей позичити? Я віддам, чесно! Усе віддам, але з зарплатні.

— Ти що гроші загубила? Ти ж відкладала пів року!

— Ні... мені сукня потрібна. Гарна. Мене запросили на побачення у театр! — випалила я, розуміючи що правду говорити не варіант.

— Той самий добрий самаритянин?

— Так.

— Скільки?

— Пару тисяч.

— Світланко, ти впевнена, що тобі потрібно це побачення? Я гроші, звісно, вишлю, але якщо задля побачення ти повинна так витрачатись, то може ну його, такі стосунки?

— Ігоре! Це не стосунки, а просто похід в театр, скинь гроші на картку, будь ласка. І мамі своїй не кажи, бо вона моїй одразу скаже. А мама взагалі думає що я з подругою поїхала.

— Збрехалась ти, маленька.

— Знаю. Допоможеш?

— Куди я дінусь? Ми хоч і двоюрідні, та більше нікого ж не маємо! 

— Люблю тебе!

Поклавши слухавку, я почувалась шматком брехливого лайна. Чорт забирай! Усім брешу. Мамі, Ігорю, навіть цьому Петру! Але головне — собі не брехати!

Написавши записку цьому гівнюку, швидко сходила в душ і стягнувши резинкою вологе волосся, побігла до торгового центру. Єдине що у мене було — смарагдові сережки, що подарував Ігор на двадцятиріччя, і як єдину свою дорогоцінність — я носила їх скрізь, бо боялась що в гуртожитку вкрадуть, а в селі у мами їх залишати не хотілось.

Місія "Сукня" почалась. Надивившись у пінтересті фото елегантних суконь я ще два роки тому пообіцяла собі що куплю гарну шовкову сукню. Просто аби була. Раптом на мою вулицю прийде щастя і я одягну її, коли буде привід? Головне що вона буде, а там і привід знайдеться.

В магазині розбігалися очі — і не в найкращому сенсі. Чорт би побрав тих дизайнерів! Хмельницький базар у мініатюрі — чорт його знає куди тут голову пхати, а куди руку. Пройшовши усі поверхи Афіни, я залишилась ні з чим. Годинник зрадницьки біг уперед, уже була одинадцята година, а у мене лише ненависть до людей і зневіра у одязі. 

Вийшовши, я звернула на Дерибасівську і поплелась уздовж, раптом мій погляд привернула сукня міді білого кольору з довгими рукавами та маленькими ґудзиками-перлинками від грудей і до низу спідниці, груди підкреслював крій, як і стегна. Але при цьому скуня була скромною і витонченою, примірявши, я відчула себе у ній найгарнішою істотою у світі.

— Беру.

— Вибачте, але я боюсь, вона вам не по кишені, — максимально тактовно відповіла дівчина-консультант, намагаючись приховати саркастичну посмішку.

— Вибачте, але я вмію читати та рахувати і я беру цю сукню.

— Там три нулі.

— Дівчино, я бачила що сукня коштує сім тисяч гривень. Ще є заперечення чи ви дозволите мені розрахуватись і я піду?

— Проходьте будь ласка.

Розрахувавшись за сукню, я з жахом усвідомила, що на відпустку у мене залишилось пʼять тисяч гривень у великому і дорогому місті. Але воно того варте. Ця сукня — моя мрія. Місто моєї мрії. Тож... можна затягнути паски. Та й їсти можна один раз на день. Придбавши недорогі туфлі у магазині поряд, я попрямувала до готелю. Йти потрібно було ще хвилин двадцять, спека плавила мозок. Але на таксі витрачатись не можна. Нічого, зберись Світлано! Зберись і йдемо вперед!

Увійшовши в номер, я зустрілась поглядом з розлюченим Петром, що тримав у руках мою записку і наближався до мене з феноменальною швидкістю. Чорт, він точно не мої покупки оглянути хоче.