Розділ 7.

Автор.

Напівпорожній пляж навіював спокій, хвилі ліниво викочувались на теплий пісок. Світлана сиділа на березі, обхопивши себе руками і завернувшись у довгий кардиган. Хоч на дворі було літо, та вечір був прохолодним. Петро прогулювався берегом позаду дівчини і думав про свою поведінку. Справді якось дивно він поводиться — не контролює себе, зривається. Його бісить її самостійність. Раніше жодна жінка не дозволяла собі нічого подібного, вони усі були значно простіші — їм потрібні були гроші, йому потрібен був секс. Ринкові відносини, помножені на сексуальну привабливість обох партнерів. 

Тут же навпаки. 

Він знав що грошей у неї немає, але вона придбала дорогу сукню, вона не дала привести себе до ладу, і навідріз відмовилась ставати білявкою, хоч білявки здавна вважались найпривабливішими. Невже у неї справді така висока самооцінка, що вона вважає себе привабливою і так? Вперше він зустрів таку суперечливу особистість. Але його не цікавило яка вона людина. Його цікавило як вона поводитиметься завтра. Він лише зараз помітив що дівчина з кимось розмовляє.

— Так, все чудово. Купила. Я надішлю тобі завтра фото. Дякую. Люблю тебе.

Світлана заховала телефон у кишеню кардигана і міцніше закутавшись у нього, встала та підійшла ще ближче до води. Петро підійшов ззаду, і ставши за крок від дівчини запитав:

— Мама?

— Брат.

— Ти не казала що маєш брата.

— Він двоюрідний, але ми росли разом, і він мені як рідний. 

— Він знає про нашу угоду?

— Ні.

— Добре. Бачу тобі холодно. Ходімо повечеряємо. 

— Пішли, — апатично відповіла дівчина.

За кілька хвилин вони сиділи у ресторані на березі моря. Дівчина здивовано розглядала меню, максимально контролюючи свої емоції. Її лякали ціни, її грошей вистачить тут лише на одну вечерю. Ну, нічого, салат — теж їжа.

— Я буду салат.

— На дієті?

— Просто недобре після важкого дня.

— Та ти пролежала на ліжку дві години, від чого такого ти втомилась? — він запнувся, розуміючи що дівчині справді зараз мабуть не добре, після сьогоднішнього "сонячного" поцілунку. І відповідно її потрібно погодувати. Не хоче — то захоче, коли побачить їжу. Чоловік замовив м'ясо, овочі і пляшку вина. Їм ще потрібно обговорити завтрашній день, її легенду. І йому не завадило б вибачитись за сьогоднішній день, адже поводився він точно не як львівський джентльмен. Коли замовлення принесли, дівчина здивовано поглянула на порцію, що поставили біля неї.

— Я не хочу, дякую.

— Світлано, поїж. Нам потрібно поговорити. А якщо ти знепритомнієш ще й від голоду, то розмови не вийде. Або ти їси сама, або я тебе годую.

— Добре.

Вона подумки підрахувала що на життя тут їй залишиться від сили півтори тисячі, і сумно зітхнувши, взялась до їжі. Шматок у горло не ліз, хоч вона нічого сьогодні не їла, окрім печива перед прибуттям потяга. Просити ще грошей у борг в Ігоря не хотілось, бо і без того винна йому пʼять тисяч. А в Ігоря ще кредит на квартиру і хоч він ніколи не говорив їй нічого за гроші, і навіть просив не повертати, та вона не могла дозволити собі брати в борг і не повертати. 

— Випиймо, Світлано.

— Я не п'ю.

— Ви не скуштуєте такого вина більше ніде, я серйозно. Спробуйте.

Дівчина взяла келих і пригубила вино — кисленьке, з приємним післясмаком. Вона випила пів келиха і відчула, як її обличчя червоніє, а кінцівки стають важкими і неслухняними. Алкоголь на голодний шлунок — небезпечна річ.

— Чому ти не погодилась, щоб я придбав тобі сукню, тільки правду?

— Не подобається твій смак. Я звернула увагу на яких дівчат ти дивився, коли ми добирались до готелю. Мені не сподобався їх зовнішній вигляд. Надто вульгарно і однотипно. Тож, вирішила що ти нічого путнього не обереш.

— З чого ти взяла що вони вульгарні?

— А з чого ти взяв, що я оберу сукню доярки? Перше враження. Ось тут так само. Я розумію, що мій вибір міг тобі не сподобатись, але я мріяла саме про таку сукню, тож піду або в ній, або не піду взагалі. Сподіваюсь, ти обрав відповідний образ.

— Сукня правда гарна, і дорога. Звідки гроші?

— Я працюю, якщо ти забув.

— Я пам'ятаю, оператором.

— Так.

— І зарплатні оператора вистачає, щоб купувати сукні за сім тисяч?

— Це ж треба, на цінник поглянув. У мене були певні заощадження. У будь-якому разі, я не прошу компенсувати її вартості. Сукня моя, отже й витрати мої.

— Я можу повернути тобі ці гроші. Все ж, ти купила сукню, бо мені потрібно було, щоб ти пішла на весілля.

— Петро, сукня потрібна мені, а не тобі. І після твого весілля, я планую її одягнути ще не раз. Тож купувала я її не для тебе чи для когось з твоїх знайомих, а для себе.

— Дивна ти, Світлано.

— Ти не краще, Петре. То ким я буду завтра?