Розділ 13.

Петро

Артур підійшов за стіл і смикнув мене за руку, я встав і відійшов з ним.

— Чуєш, твоя дівчина що за квітами на поля Голландії пішла?

— Якими ще квітами?

— Ну я її біля службового входу зустрів, вона кудись йшла. Сказала що кур'єр квіти для Лєни привіз і вона їх зараз забере, я з нею хотів піти, але вона сказала що ти будеш ревнувати якщо нас разом побачиш. Пішла й досі не бачив її, я її біля тої хвіртки простояв хвилин пʼятнадцять, але її так і не було. То що за приколи? Чи це ти їй сказав щоб вона мене оминала?

— Все добре. Ти їй просто не подобаєшся. Розумна дівчинка, це ж треба розвела тебе.

Я поплескав його по плечу і пішов шукати цю дурепу. Які ще квіти. Свєта, не біси мене! Чорт! І як на зло я номер її не взяв знову. Але вона ж не могла мене тут самого залишити. Ще й Альбіна зі своїм: "Повернусь якщо ти кинеш цю дурепу"! Як же все складно. 

Я знайшов Олену що весело розмовляла з гостями і мала досить щасливий вигляд. Дивно це, Світлана дивна — яка дівчина не хоче весілля? Котів і собак рятувати хоче? Що їй ті собаки, ані уваги, ані подарунків, лише сліпа вірність і вигулювання щодня о шостій годині. Хоча… для неї нічого й не зміниться, вона ж і так встає надто рано.

— Петь, ти чого сам, де Свєта?

— Та от загубились ми з нею, відійшла десь годину тому, сказала хоче поглянути на навколишню красу, от досі не зустрілись, — натягнуто посміхнувся я.

— Я її бачила якраз годину тому. Вона потім до фонтану пішла, дуже хороша в тебе дівчина, бережи її. Ти її не заслуговуєш. Значно краща, ніж Альбіна, та ніколи тебе не любила, їй лише гроші треба, навіть Наташка казала що Алька з тебе мотузки в'є, а сама шукає багатшого. А ця… їй від тебе нічого не треба. Хороша вона, не ображай дівчинку. Другої такої, такому козлу як ти не знайти.

Я дістав телефон і поглянув на журнал викликів — Альбіна 55 хвилин тому. І говорив я з нею біля того-ж сраного фонтану! Чорт!

— Лєн, ти не знаєш куди вона після фонтану пішла? Тут територія така велика, а Свєта така замріяна, що могла загубитись.

— То подзвони! — насмішливо відповіла вона.

Ну звісно, подзвони! А нічого що я номера навіть її не маю? Куди дзвонити?

— Боюсь, вона не почує. Тут музика грає, та й у неї завжди звук вимкнений.

— Ну як знаєш. Я бачила лише що вона йшла до фонтану. Далі не бачила її. Якщо зустріну — скажу що ти шукав.

Вона розвернулась і пішла назад до гостей. А я пішов до входу для персоналу, можливо вона десь там зараз плаче бо почула розмову з Альбіною? Чим вона так Лєнку зачепила? Вони ж навіть не встигли познайомитись. Чи вони розмовляли? Та ні, про що Світланка могла говорити з Оленою? Одна — медсестра, а інша — кризовий менеджер у компанії зі світовим ім'ям. У них і тем спільних не може бути. Про що? Про корів і бульбу? Ні-ні-ні. Сміховисько. Мабуть просто сказала так, бо дівчина тиха була, от і надумала собі чогось.

Дівчини ніде не було, я підійшов на кухню і запитав у офіціантів, що розставляли на таці закуски чи не бачили дівчини в білій сукні.

— Бачив. Десь годину тому бігла звідси. Образив, мабуть хтось, бо бігла і плакала. Я ще подумав спершу, що пограбувала когось, бо надто швидко бігла, але коли побачив обличчя — зрозумів, що просто образилась. Можливо колишня дівчина нареченого, тут таке не рідкість — приходять в надії що наречений передумає, а потім тікають бо бачать що в того життя склалось.

— Дякую. 

Я вийшов і пішов до хлопців. Ну втекла то втекла. Поплаче й заспокоїться. У нас же угода. Нікуди вона не дінеться. До готелю звідси далеко, а таксі викликати потрібно завчасно, тож вона точно десь неподалік.

За годину Світлани все ще не було, надворі почало темніти, і я почав непокоїтись, де вона? Невже пішки до готелю пішла? Тут ж більше години йти. Я вже встав йти, щоб і викликати таксі, бо почав непокоїтись, але підійшла Наташа.

— Петь, можна тебе на хвилинку?

— Тільки на хвилинку, я поспішаю.

— Альбіна дзвонила. Просила передати щоб ти котився під три чорти. Не треба ти їй, вона в Мілані з Еріком. Тож, нічого особистого, але таке життя. Шкода звісно що ти з цією дурепою ростався, але це було та-а-ак весело! — вона засміялась і пішла.

— От сучка! — крикнув я і пішов до виходу. Наплела чорт знає що і змилась. Альбіна-Альбіна, я ж тобі повірив! Пів року разом були! Все ж було добре. Ну добре, нічого, щось придумаємо. Зараз цю ідіотку потрібно знайти, куди її понесло? Скоро ніч настане, а вона сама в чужому місті.

Я сів у автомобіль, що під'їхав за десять хвилин і поїхав вздовж вулиць і алей, намагаючись знайти Світлану, але її ніде не було. Можливо уже в номері? Уже ж минуло кілька годин, могла і дійти пішки, а знаючи її — пішки гуляти вона любить.

Зайшовши у номер, я побачив на ліжку записку.

"Я не підписувалась на приниження. Якщо я така бридка тобі — можна було сказати мені це особисто, але я не заслуговую такого приниження. Всього найкращого. Бажаю тобі особистого щастя з Альбіною. Повертаю усе що ти витратив на мене. Дякую що вказав мені моє місце."