Розділ 14.

Світлана.

Прийшовши в номер, я переодягнулася в джинси та футболку, зібрала волосся у хвіст і скинувши речі в валізу, востаннє поглянула на номер, де провела останню добу, і вийшла. На рецепції я віддала ключ, і попросила викреслити +1 з номера, щоб у мене не було проблем.

— Дякуємо що обрали наш готель, з радістю чекатимемо вас знову, — з широкою посмішкою сказала адміністраторка і знову зайнялась своїми справами, мов мене тут ніколи не було.

Я сіла в таксі, що чекало мене під готелем, і за годину була на автовокзалі. О 18 годині я їхала в автобусі до Львова. Подорож завершилась. Грошей не залишалось, був борг у пʼять тисяч перед Ігорем, була сукня моєї мрії, що їхала у валізі і були спогади про добу, що була для мене найщасливішою і найстрашнішою за все життя.

Вранці я була у Львові. Зателефонувавши Ігорю, я попросила приїхати по мене, і брат уже стояв на платформі, де зупинився автобус. Я вийшла і він мовчки забрав валізу з багажного відділення. Так само мовчки він всадив мене у своє авто і пристібнув. Погляд у нього був холодний і злий. Він зупинився перед новобудовою на околиці міста і відчинивши переді мною двері, попрямував до під'їзду. Якщо ми приїхали до нього додому, то усе це дуже погано. Ігор не повірив, що мені терміново потрібно повернутись. Чи то він зрозумів, що щось не так, коли я намагалась стримати сльози, чи то моє обличчя розповіло йому все. Він всадив мене за стіл на кухні і дістав з холодильника пляшку коньяку і пляшечку валер'янки. Собі він налив коньяк, а мені накрапав у склянку води валер'янку, присунувши склянку до мене, сів навпроти і холодно зиркнувши, грубо сказав:

— Говори.

— Немає що говорити, я просто повинна була раніше повернутись. Все гаразд, чесно, — посміхнулась я.

— Світланко, не біси мене. Розповідай що трапилось у тій твоїй Одесі, що ти повернулась звідти в сльозах і серед ночі? Ти мала провести там тиждень, а повернулась уже. Що трапилось? Він образив тебе?

— Ніхто мене не образив. Просто на роботу потрібно вийти.

— Свєт, не бреши мені, а? Ми росли разом, я знаю як ти виглядаєш коли брешеш і ти знаєш, що не вийдеш звідси поки не розкажеш. Він тебе образив?!

— Довго розповідати, братику. Давай просто забудемо все і я поїду додому? Я просто хочу лягти і поспати на своєму ліжку в гуртожитку.

— Світ-ла-но! Або ти говориш, або я дзвоню тітці Соні і вона сама з тебе все витягає!

— Маму не приплітай! Добре. Наливай ще мені, бо на тверезу самій стає смішно від того що відбулось.

— Тобі пити не можна!

— Ігоре! Після всього, що відбулось, алкоголь — найменше з того, що мені варто боятись. Наливай і будемо говорити. На тверезу я з розуму зійду.

Він налив мені коньяк і відкрив коробку цукерок, поставивши між нами. Я зробила кілька ковтків і розповіла йому все, час від часу зупиняючись для сліз. Ігор сидів і стискав кулаки з кожним новим словом. Коли я закінчила, він випив уже пів пляшки коньяку, я ж лише пів склянки.

— Я їду в Одесу і уб'ю його! Свєта, я уб'ю його а потім уб'ю тебе!

— А мене за що?!!! — кричала я на нього, витираючи сльози.

— От скажи, тобі та Одеса треба була? Ну навіщо ти йому погодилась підіграти? Для чого тобі це? Не могла дочекатись автобуса? Чи іншого дня поїхати?

— Голубе мій, якби я знала що все так вийде — в житті б не погодилась. Але хто ж знав?

— Будь-яка людина, яка вміє думати, Свєт, будь-яка!

— Не кричи на мене! Так я винна! Так не подумала. Але я тут. Я повернулась додому. Мене ніхто не чіпав, мене не ображали фізично. Я повернулась додому і буду жити як раніше! А ти — сиди тут і живи своїм життям! Помста — надто велика честь для нього. Хай котиться до своєї Альбіни! Мені від нього нічого не потрібно!

— Хочеш — можеш залишитися в мене. Пожити тут, а коли заспокоїшся — повертатися в гуртожиток. Ти ж не повинна ще виходити на роботу?

— Ні, я додому поїду. Робота почнеться аж за тиждень, але я хочу побути сама. Привести думки в порядок. І Ігоре, мамі ані слова! Розкажеш — і я вб'ю тебе! Для неї я ще в Одесі з Катею, і повернусь коли і планувала!

— Добре, — крізь зуби промовив він. Було добре помітно, що йому не подобається така перспектива, але я знала що він не посміє піти проти мого слова.

— А тепер, пане Алкоголік! Поспиш і привезеш мені речі, вони в тебе в багажнику, якщо забув. А я на маршрутку і додому. П'яним за кермо не сідати, вранці випий кави. Люблю тебе, малий!

Я чмокнула його у щоку і пішла до виходу, залишивши його на кухні. Після розмови стало легше, тепер хоч хтось знає про те, що відбулось, тож я не зійду з розуму, поки переживатиму це все. А знаючи мій характер — переживати мені це ще довго.

Я зайшла в гуртожиток і привітавшись з тіткою Оксаною, що була у нас вахтером, поплелась на восьмий поверх сходами, ліфт як завжди не працював. За кілька хвилин я була в кімнаті — сусідки були в батьків, тож найближчі кілька днів мене ніхто не турбуватиме. Впавши на ліжко, я дала волю емоціям і розплакалась що було сили. Плакала поки не закінчились сльози. Оплакувала свою наївність і віру у доброту і безкорисливість людей, оплакувала свої почуття до цього придурка, і себе. Бо так мене ще ніколи не принижували.