Розділ 23.

Світлана

Субота — чудовий день. Люблю суботи. Робота лише по будням, хоч у вихідні я теж часто беру зміни, але цей тиждень я відпрацювала кілька подвійних змін, тож хотіла поспати. Прокинувшись о девʼятій, я була трохи збентежена. Дзвонила мама, і дзвонила уже одинадцятий раз. Чорт!

— Мамо, щось трапилось?

— Свєта, ти нічого пояснити не хочеш?

— Мам, що трапилось? Щось з татом?

— Свєта, що за чоловік зараз просить твоєї руки в тата?

Телефон випав з рук. 

Петя! Я вб'ю тебе, падло! 

Піднявши телефон я попросила маму нічого не вигадувати собі і застрибнувши в джинси та футболку на ходу, помчалась на вокзал. Чорт. До батьків пʼять годин їхати! Та він же там тата до інфаркту доведе за цей час. Я набрала Олену, свіши у потяг.

— Світланко, щось трапилось?

— Лєн, рятуй, дай номер Петі.

— Щось трапилось?

— Лєн, — я зривалась на сльози, — він у моїх батьків. Мама дзвонить що цей придурок руки моєї в тата просить. Вони уб'ють мене.

— Без паніки, я зараз тобі його номер пришлю. Але якщо буде зайнято — це я його убиваю. Все буде добре. Не хвилюйся.

— Дякую.

За секунду прийшло повідомлення з номером. Я витерла сльози і набрала номер. Було зайнято. Лєна… я занала що це вона. Минуло пів години перш, ніж він закінчив розмову, а в мене як на зло, зник зв'язок. Лише за дві години я змогла почути його.

— Слухаю?

— Я уб'ю тебе і знищу усе що тобі дороге! Бери свій манірний зад у руки і тягни його геть з будинку моїх батьків! Петя, я обіцяю, ти в мене пошкодуєш що на цей світ народився, якщо я приїду і застану тебе там.

— Кохана! От я і знайшов твій номер. Бачиш, а ти не хотіла його давати.

— Петя, я тебе по-доброму прошу — вали звідти. Бо зараз Ігорю зателефоную — він тебе сам звідти виставить.

— Твій брат тут. Тут вся твоя рідня, тож поспішай. Лише тебе не вистачає. О котрій прибуває потяг? Я заберу тебе з вокзалу.

— Ти — труп!

— І я тебе кохаю, люба.

Я знову розплакалась від безвиході. Хотілось провалитись крізь землю — уся рідня! Чорт!!!

Потяг прибув на вокзал по обіді. І на пероні мене зустрічав Петро. З батьками. Ігор стояв поодаль і розлючено дивився. Першим підійшов тато і обіймаючи почав вітати.

— Та, я не виходжу заміж. Це — помилка.

— Яка ж помилка, сонечко, серйозний хороший чоловік, чого ти пручаєшся? Кохає тебе як. Каже — щойно побачив — зрозумів життя без тебе немає.

— Правда-правда, — підійшов Петро.

Я підійшла до нього і обійняла, притягнувшись до його вуха я прошипіла:

— Я тобі вирву серце голими руками. 

— Я ж говорив їхати зі мною, а ти відмовилась. Пари вдало минули? — не звертаючи уваги на мої слова гучно промовив Петро.

— Так, золотко, у вас часто пари у суботу ставлять? — занепокоєно запитала мама.

— Ні, мам, лише коли Петя хоче до вас поїхати.

Я пішла до Ігоря і обійнявши його, прошепотіла:

— Рятуй мене. Я потім поясню.

Ми підійшли до автомобілів і я швидко вскочила у автомобіль брата, заблокувавши двері. Петро посміхнувся і всадив моїх батьків до себе. Коли ми від'їхали, Ігор заговорив:

— Це бляха що таке? Я в батьків, а тут тітка Соня приходить і каже що якийсь тип прийшов твоєї руки просити?

— Якби я могла тобі все пояснити. Це — він. Той самий придурок. Я відмовилась з ним на побачення йти, от він і приїхав. Я не знала, присягаюсь тобі.

— Та вірю я тобі. Лише зателефонувати не встиг, тітка Соня випередила. А потім сам відвів його поговорити.

— Як він батьків знайшов? У нього ж номера навіть немає!

— Він тут був. І я дурень сам вказав на твій будинок, коли його побив.

— І ти звісно не став мені повідомляти?

— Ти б злилась.

— А зараз я по-твоєму радію? Що робити ти скажи? Як він так батьків зачарував?

— А я звідки знаю? На вигляд — нормальний мужик. Якби не знав того, що ти розповіла — теж повірив би що любить тебе.

— Хоч ти не починай! Як тепер батькам сказати що він — брехло?

— Ось тут я тобі не радник. Ти знаєш, я в твоїй ситуації ніколи не був!

— Підтримав.

Приїхавши додому, я схопила Петра за лікоть і віджартувавшись що скучила, потягнула за будинок. Ігор тим часом, випровадив родичів. Вдома залишились лише батьки. притиснувши Петра до стінки розлючено закричала:

— Ти що собі думаєш, вилупку? Приперся до моїх батьків, наговорив їм чорт знає чого! Мало було мене принизити в Одесі? Мало було два дні тому? Вирішив зробити так, щоб я додому не могла повернутись? Та що ж я тобі такого зробила поганого?!