Розділ 25.

Мама все чула. Вона чула геть усю розмову і Світлані довелось розповісти усе. Час від часу, вона плакала, іноді сміялась. Але змирившись з рішенням доньки, вона обійняла її і сказала що у будь-якому разі — це її дім.

Увесь вечір її батьки показували Петру її дитячі фото і грамоти зі школи, він зацікавлено роздивлявся їх і час від часу коментував її дитячі фотки. Світлана була надто втомлена, тож о восьмій годині пішла у свою кімнату і переодягнувшись у піжаму, заснула. Прокинулась від того, що її привалило щось важке і повітря не вистачало. Ворушитись було важко. Вона зрозуміла що у ліжку хтось є, і закричавши почала гамселити по чужинцю руками й ногами. Підскочивши на ноги, перескочила через нічного візитера і схопивши віник, що стояв за дверима, почала бити по беззахисній сонній жертві. На крик прибігли батьки і увімкнули світло. На ліжку, на ковдрі, лежав одягнений Петро, чоловік прикрив обличчя руками і продовжив спати, поки Світлана наносила удари віником. Коли дівчина припинила кричати, тато підійшов до чоловіка і розбудив його. Той збентежено поглянув на присутніх і сівши у ліжку, одягнув окуляри, що лежали поряд на тумбочці.

— Щось трапилось? — розгублено запитав він.

— Та біс його знає. Ми прибігли на крик Свєти, вона тебе тут віником лупила і кричала, як амазонка, поки ти закрив обличчя рукою і спав далі. Тому розбирайтесь, діти, далі. Тільки дайте матері поспати, вона вранці на базар хоче піти, — спокійно сказав батько, і обійнявши дружину, вийшов з кімнати.

— Спати лягаєш, чи ще трохи погамселиш? Бо я спати надто сильно хочу. Я не спав нормально з того часу як сів у той потяг у Одесу.

Дівчина розгублено стояла, тримаючи піднятим віник. Чоловік же ліг назад і вкрившись ковдрою, повернувся на бік. Вона поставила віник на місце, і зачинивши двері, підійшла до Петра. Зняла з нього окуляри і вимкнувши світло, почала перелазити на вільний бік ліжка. Петро обхопив її руками і притис до себе, вкриваючи ковдрою. Вона притислась до нього спиною і заснула. Цього разу спалось досить добре і спокійно. Жахи не снились, і Петро у снах більше не приходив, навіщо йому це, якщо він прямо тут.

Прокинулись вони опідні годині, дівчина давно так не спала. Але почувалась чудово, батьки уже повернулись з базару і мама напекла пирогів з м'ясом. О другій годині вони виїхали до Львова, попередньо взявши у батьків пирогів і домашньої їжі. Світлана жахалась кількості їжі, а Петро радісно посміхаючись, допомагав складати усе у автомобіль, повторюючи, що вона надто мало їсть. Батьки запрошували Петра приїздити до них зі Світланою, той пообіцяв, щойно вийде — навідати їх. Сівши у авто і від'їхавши від будинку батьків дівчина повернулась до нього і запитала:

— Ти чого до мене спати прийшов?

— Не звик спати не вдома, от і вирішив що з тобою спокійніше буде. А ти лише зараз зрозуміла, що спала не сама?

— Та ні. Просто не хотіла про це нагадувати при батьках. Ще щось не те подумають.

Вона оглянула чоловіка у пом'ятих речах і посміхнулась. Тут і дурному зрозуміло, що Петя спав у одязі і усе було пристойно.

— Щось не так? Я брудний?

— Пом'ятий, мов тебе корова пережувала. Але чистий.

— Які плани на сьогодні?

— Додому, робити домашнє завдання і готуватись до робочого тижня.

— Хочеш у Вінницю заїдемо? Купимо київський торт? В музей зайдемо?

— Я в тому музеї щороку бувала, тож якщо чесно не хочу... а от торт хочу, — посміхнулась вона і зосереджено поглянула на дорогу.

Він поклав свою руку на її, і легенько стиснув її, геть як тоді, на весіллі. Але зараз ця підтримка потрібна була не їй, а йому. Він зібрався з силами і ледь чутно промовив:

— Я кохаю тебе, Світланко.

Дівчина покрилась рум'янцем і поглянула на нього. Але нічого не відповіла. Вона боялась таке говорити. Поки боялась.