Розділ 26.

Зима видалась теплою, і сніг ніяк не хотів падати на казковий Львів. Світлана сумно розглядала сніжинки, що розтавали у повітрі, сидячи у ординаторській. Вона відпрацювала місяць у колцентрі, як і планувала, а потім як і хотіла — пішла у приватну клініку. Катя поставила перед нею чашку з чаєм і сіла навпроти.

— Свєт, давай на новий рік кімнату прикрасимо чи що? Ти до батьків їдеш?

— Давай прикрасимо. Мабуть, де ж ще зустрічати? Ти ж зі Стасом будеш?

— Ну як де? А з Петьою?

— Ну то поїде зі мною до батьків, не в гуртожиток його же вести.

— Ну ти даєш, ти що так і не була в нього?

— А для чого? Він знає — ми зустрічаємось. А зустрічатись і спати — речі різні. 

— Свєт, ти що не знаєш що дорослий чоловік без сексу не протягне довго? Він уже з тобою скільки? Четвертий місяць? У чоловіків від цього тестикули пухнуть і вибухають, — засміялась дівчина.

— Кать, я чесно іноді дивуюсь як з такими глибокими знаннями анатомії тебе сюди на роботу взяли.

— Та чого ти ламаєшся? 

— Кать, від сексу діти бувають. А які мені зараз діти? От і хай чекає.

— Дурна ти. Хоч і розумна, а дурна.

Робочий день закінчився, і знявши форму медсестри, Світлана одягнула теплий в'язаний костюм, довге пальто та чоботи. Під клінікою її уже чекав Петро. Він відчинив перед нею двері і сівши поряд простягнув квитки.

— Це у нас що?

— Квитки, — радісно посміхнувся він.

— І кого цього разу я маю зіграти? — засміялась вона.

— Нікого.

Він поцілував дівчину, і повіз її вечеряти. Його дратувала її вперте заперечення будь-якої можливості менше працювати, але хоч з нічними змінами було покінчено. А це вже добре. 

— Куди їдемо?

— У Карпати на Новий рік. Якщо сніг не хоче йти до Львова, то ми поїдемо туди де є сніг. На санках покатаємось, на лижах. Сніговика зліпимо, згодна?

— Ну хіба що заради сніговика.

28 грудня

Сніг кружляв лапатими суцвіттями сніжинок, дівчина сиділа біля вікна і заворожено дивилась на це, поки Петро тягнув до будинку ялинку. Як виявилось, у його дідуся тут будинок, хоч і не розкішний котедж, та гарний дерев'яний дім. Теплий і затишний. Дідуся вже багато років немає, але Петро щороку тут зустрічає Новий рік. Але цей мав бути особливим. Це перший Новий рік, що він зустрічатиме у цьому домі з дівчиною.

Поставивши ялинку посеред кімнати, він покликав її до себе.

— Крихітко, тут здається щось застрягло, можеш вийняти, а я тебе потримаю?

— Звісно, де?

Він підняв її на руки і підійшов до ялинки. Дівчина поглянула, але нічого не побачила.

— Там немає нічого.

— Як немає? Дивись уважніше.

— Петь, та немає, тобі здалось.

— Бля-я-я-я-ха, — протягнув він, і не відпускаючи поніс дівчину на вулицю, — чекай, зараз. Все трохи не за планом.

— Петь, там холодно, можна я хоч одягнусь?

— Точно. Давай, бігом. П'ять хвилин на збори поки бобри не розтягнули.

— Що не розтягнули?

Вона одягнула куртку та уггі, одягаючи на ходу шапку, дівчина побігла за Петром до схилу, де той припаркував авто, нога поїхала і упавши на спину вона проїхала прямісінько біля Петра, що сміючись наздоганяв її. Світлана побачила збоку на снігу щось синє, і потягнувшись, спіймала, перш ніж з писком продовжити свій лежачий маршрут. Опинишись біля дерев'яної огорожі, дівчина поглянула на свою знахідку — оксамитова коробочка. Серце тьохнуло. Невже?

Петро впав у сніг поряд.

— Знайшли. Вибач, мало бути трохи не так.

Він навис над нею і забравши з рук коробочку, відкрив її.

— Світлано, ти вийдеш за мене?

— Петь, нормальні люди, коли щось в ялинці ховають, то спершу її ставлять, — засміялась вона.

— Ти вийдеш за мене, чи мені в тебе сніжками кидатись?

— Вийду.

Вона посміхнулась і поцілувала його. Одягнувши на її замерзлі пальці обручку, він підняв свою наречену повів у будинок грітись. 

— Я кохаю тебе, Петь.

Його серце ледь не вискочило з грудей, дочекався. Тепер точно. Він заспокоївся, знайшов свою крихітку. І вона знала що знайшла того, з ким їй буде добре. Просто добре, а усе інше буде.

Весілля домовились зіграти у липні, коли сесія закінчиться, і Олена до того часу якраз народить. Світлана з криком і боєм вимагала залишитись у гуртожитку до весілля, але Петру вдалось її переконати, щоправда квартиру довелось змінити, вона погодилась переїхати лише у квартиру з виглядом на площу. Але це вже не важливо. Головне, що вони тепер жили разом, як сім'я. 

У день весілля до Львова з'їхались усі її рідні, Олена з малим Тимком на руках бігала довкола нареченої і повторювала яка та прекрасна, Світлана як завжди думала про високе — про п'ятиярусний високий торт, який от-от мали привезти.