Таємниця напису

...І вони вчилися – і маленька князівна, і її приятель, син найкращого друга князя. Хлопця було віддано на виховання в замок Лін, у сім’ю Ореста і Софії, але він швидко став всім як рідний. Особливо для Ліни, яка, хоч і сварилася з Семом чи не кожний день, любила його як брата.

Якось, десь рік поспіль після тих хованок, Сем проходив поряд із заповітним коридором. Рік не пройшов намарно – щось він все ж таки встиг вивчити із грамоти, тому вирішив спробувати прочитати напис.

– Ліно? Що ти робиш? – спитав хлопчик у подруги, яку тільки-но помітив.

– Звісно що – намагаюсь розгадати, що там написано.

– І як успіхи?

– Так я тобі й скажу! Сам спробуй, от що.

– Гм... Перша літера як у слові церква, друга... о, другу я точно знаю, це І. Далі йде Д, потім ... Б? чи В? Наступна Е, а потім... так, потім буде Р, як у слові рука. Далі знову І. Що вийшло? ЦІДБЕРІ. Або ЦІДВЕРІ. Ці двері? О, так!

– Тут написано «ці двері», – сказав Сем.

– Який бистрий! Це я теж прочитала! А далі?

Прокляття! Знову ця літера – Б чи В. Так, далі вже знайома І, потім Д, далі К як у слові король або князь, потім Р, потім... И? ой, що це? І та О неначе тримаються за ручки? Капосний напис! Далі Т, потім ще якийсь знак, потім С як у слові син, далі найпихатіша літера – Я. Хух, слово скінчилося. БІДКРИІОТЬСЯ. Що за маячня? Або ж ВІДКРИІОТЬСЯ. Може, відкриються? Але чому тут літери І та О замість Й та У? Що за грамотій писав!

– Відкриються!- закричав хлопчик.

– Я теж вже розгадала! – не здалася Ліна, – цікаво, кому ж вони відкриються?

Так, далі знову Т, потім О, М, У. Тому?

– Ці двері відкриються Тому? Але якому? У нас в замку їх два: один Том – головний ловчий, інший – син куховарки.

– Треба читати далі,- зітхнув Сем. І чого напис такий довгий?

Х як у слові хрест, знову Т і О. Хто. П, О, Б чи В, Т і О, Р, И... Т (скільки тут її ще буде?) і цей значок. Ох-ох... ПОБТОРИТь. Чи ПОВТ...

– Повторить! – закричала Ліна.

П, О, Д, Б чи В, потім И, далі Г, як гачок. ПОДБИГ. Чи...

– Подвиг? – вигукнув Сем, – ого! треба точно дочитати!

С, А як у повному імені Ліни, М, знову С, О, Н як у слові ніж, і знову А. САМСОНА. О, та це ж його ім’я! Самсон – так звали його святого!

– Ці двері відкриються Тому, який повторить подвиг Самсона!- майже одночасно вигукнули діти.

– А може, не Тому, а тому? - здогадалася Ліна.

– Але який він зробив подвиг? – марно намагався згадати Сем.

***

– Який подвиг, питаєш? О, дуже багато! Він був дуже сильний і переміг лева голими руками, – розказував отець Серафим, – А ще виніс на плечах ворота міста, в якому його хотіли убити. А також – це був його останній подвиг – він, осліплений і зв’язаний, зламав дві колони, на яких тримався дім його ворогів, і помер сам разом із всіма, хто був у домі.

– Ой... – зітхнув Сем. Ніколи йому не стати таким сильним! Та й ворогів поки що у нього нема, а леви тут не живуть...

– Але невідомо, чи справді двері вимагають повторення цих подвигів. Адже, сину мій, Самсон жив дуже давно, ще до Різдва Христового. І тоді вбивати ворогів було правильно і праведно. Але тепер все змінилось. Ми християни і повинні любити і друзів, і ворогів.

- Як же їх любити? А якщо вони нападуть на нас?

- Якщо нападуть, то це вже їх провина, і ми маємо захищатися. І от тут і можна, і потрібно буде робити подвиги. Але стережися, хлопчику, бо якщо ти просто бажаєш слави, то це недобре. Подвиг можна робити тільки через любов.

– Так як ти вважаєш, отче – що значить напис на дверях?

– Ох... Можливо, це потаємний шлях, який може відкрити тільки незвичайно сильна людина. А може, це потрібно тлумачити як символ – Самсон помер, щоб помститися ворогам свого народу, і той, хто буде готовий померти заради свого народу, зможе відкрити ці двері. А ще можливо, що це диявольська спокуса. В будь-якому разі, зараз мирні часи, тому не треба звертати на це уваги.