Крила дверей

Облога

За ніч вороги отаборилися під стінами замку Лін. Це виявилися їхні південні сусіди, жителі Заозерного Краю. Місяць тому в них змінився король. Очевидно, молодий володар хотів не підтримувати погляди свого батька, а виповнити мрії далеких пращурів, закарбовані в піснях. «Піди за воду, за озеро. Знайди перемогу, стань паном земель. Побач Водоспад і пануй над Рікою».

Заозерці прислали свої вимоги (підкоритись їм та здати фортецю, яку вони вважали своєю). Рішенням Ореста та його підданих було захищати до останнього цю межу, хоча як це зробити – невідомо, адже захисників замку не так багато. Але не можна дати ворогам до рук ключ до Долини, нинішній південний кордон. На північ були прірви та пагорби, початок гір, у яких знаходилася Долина, основна частина їх маленького королівства. Якщо заозерці захоплять замок, який закриває вхід до тунелю в Долину, то королівству кінець.

Напасти на саме Різдво – ніхто не міг такого уявити. Звичайно, вартові були на постах, але і їм хочеться свята. Звичайно, виїздили патрулі, але це було лише два дні тому, бо хто ж хоче працювати у Святвечір?

Коли війна розпочалася, Сем трохи розчарувався у своєму князеві. Адже її можна було б попередити більш пильною службою! За часів миру Орест правив якнайкраще, а тепер виявилося його слабке місце. Як би там не було, була й певна перевага у тому, що напали саме на Різдво – адже у гостях були усі вельможі південного кордону, серед них і досвідчений князь Мартин, володар Озерної фортеці, найпівденнішої межі. Можливо, хоча б він зможе організувати оборону?

Сем, як заручений із донькою князя, був присутнім на нарадах разом із воєначальниками. Він продовжував думати, що Мартин краще за Ореста підходить на роль командира війська. Але сам володар замку так не вважав! Було видно, що йому починає набридати, що князь Озерної фортеці постійно не згоджується з його планами. Врешті-решт Мартин трохи грубувато сказав:

– Князю Оресте, я не заозерець і не намагаюсь захопити твій замок. Мої поради, навпаки, допоможуть зберегти його.

– Я розумію це, – холодно відповів Орест, – дякую за твою турботу.

Але було видно, що він не дуже-то вірить Мартинові й не омине випадку показати, хто тут головний. Хоча в них і були однакові титули, хоча Мартин і старший, і досвідченіший, територія все-таки належала Оресту!

***

Князь Мартин тільки-но повернувся з тренування солдатів, стомлений і засмучений. Усе цей Орест робив не так! Хіба можна у такому стані тримати гарнізон? Тому володарю Озерної фортеці було все одно, що князь Орест зібрав нараду знову, не дочекавшись його повернення. Мартин встиг тільки подивитися услід п’ятнадцяти воїнам, які йдуть за Орестом у вилазку. Серед них були й його піддані. Видно, цей Орест все-таки показав зуби.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше