Глава 3

Аліса

Нахабне дівчисько, яке збило мене почалося геть, поки я стояла і не могла вловити чому сама продовжую стояти на місці.  

Ще й якийсь придурок вирішив посміятися. Стоїть, дивиться на мене і не дає пройти.  

Я саме відносила замовлення на третій столик, коли згадала сьогоднішній інцидент. 


Вейлі вже втекла на своє побачення, а я продовжила працювати в невеличкому кафе біля набережної. Звідси був прекрасний вид на озеро, біля якого зараз зібралася купка людей.  

Я зітхнула, ще трішки і моя зміна закінчиться. Нічого, зате хоч якісь гроші.  


— Лестерс, йди протри п’ятий столик, — сказав бармен, я кивнула і відправилась туди.  


Краєм ока замітила через вікно, як сюди наближається велика компанія серед якої я змогла розгледіти дівчину, яка сьогодні мало не збила мене з ніг.  

І справді, компанія з трьох хлопців і двох дівчат зайшли в кафе та зайняли найбільше місця в приміщенні. Вони підсунули до столика ще два стільці і сіли на них.  

Всі столики тут круглі, довкола них зазвичай лише два крісла тому, що людям і цього вистачає, адже рідко хтось приходить з великою кількістю народу. Та, мабуть, їм така політика цього закладу була невідома. Що ж, добре, що це не мій столик.  

Поки знайома офіціантка приймала замовлення я поглядом обвела кожного і в голові з’явилися думки, що, мабуть, не варто так довго витріщатися на незнайомих людей, це як мінімум, дивно. 


— Жах, — поділилася Еріка. Дівчина з татуюванням на шиї пройшла повз мене і ввімкнула кавомашину.  
— Що таке?  
— Вони, — фиркнула дівчина, — Думають, якщо татусь оплачує їхні рахунки, то й з людьми можна поводитись як нічим. Знаєш, що вони зробили? Зробили своє замовлення, а потім той білобрисий сказав: а скільки заплатити, щоб ти сіла з нами?  


Я розсміялася. Ну так, такі пропозиції поступали часто, але Еріка такого не могла ніяк прийняти. Мені вже було байдуже, я навчилася одним поглядом посилати таких сміливців далеко і надовго.  

— Плюнь їм в каву, — порадила я навіть не думаючи, що дівчина вирішить зробити це всерйоз.  

Вже виходячи з кафе я побачила, що та дівчина з темним прямим волоссям скривилася, спробувавши своє латте. Ох, ні... Еріка, таки пам’ятає своїх ворогів і просто так їх не відпускає. Сподіваюсь, там був лише перець і вона таки не плювала в стакан.  

Вибігла на вулицю і захотіла пройтися по нічному місту.  

Травень цього року був такий непередбачуваний... То сонце, то навіть сніг... Сподіваюсь, що погода більше не зіпсується.  

 

В червні я вже повернуся в свої рідне містечко, до мами. Мабуть, треба буде зателефонувати їй завтра.  

А зараз мене чекають домашні завдання, які необхідно виконати.  
Канікули, канікули, канікули... Прийдіть скоріше, а?