Крилаті серця

Глава 16

Аліса

Та ви знущаєтеся! Мало того, що я мала терпіти, поки та дитина (читати: Тайлер) надивиться на змій, зробить фотографії з тими жахливими мавпами, які так кричали, що в мене вуха позакладало! Посміється з лева, який ліниво на все дивився і всім своїм виглядом показував, як йому нудно. 

— Справжній король! — заявив тоді їжак, в якого схоже дитинство в одному місці заграло.  

Крім того, Вейлі заставила мене намалюватися, а я не любила це все! Кажу ж, що я ненавиджу, коли шкіра така вся... Жахлива! Вона сама малювала мене і єдиний вклад, який я зробила — тіні, які мені все ж подобалися, бо я любила яскраві і водночас, теплі кольори. Та все одно! Це не змінює того, що я відчувала, як було жарко і так і хотілося виплеснути собі в обличчя воду з пляшки, щоб змити все. Не просту воду навіть, а міцелярну.  

Плаття я взяла в дівчини, яка жила в нас по сусідству. Зайшовши до нас і дізнавшись, що я йду гуляти з хлопцем(ніби це така важлива подія), вона вирішила, що мені однозначно необхідна її допомога. Взагалі, я не хотіла, щоб про це хтось знав, бо не була певна, що Тайлер цього разу приїде. Що йому мішає знову знайти собі якісь інші «справи»? Але я була твердо впевнена, що якщо він дійсно так вчинить, то чорта з два я ще хоч раз з ним буду говорити. 

Словом так, якогось чорта я була вдягнута як на парад і з одного боку мені це подобалося, бо так я почувалася більш впевненою, але все ж... Здавалося, ніби я його обманюю, адже в житті я не люблю малюватися та й плаття, хоч і класні, але в них не завжди зручно. Я прямо таки відчувала, щоразу як хлопець дивився на мене, що зараз для нього створюється оманливий образ дівчини. А що буде потім? Коли він побачить, яка я справжня?  
Не розумію, для чого це все. Чому люди просто не можуть провести час разом? Без вигадування того, чого немає. Втім, думаю Тайлер все одно почувається комфортно і не задумується над цим.  

— Ліса, ей, Ліса! — перед очима клацає пальцями хлопець. Я моргнула, здивувавшись.  
— Що?  
— Ти вмієш плавати?  
— Мені не подобаються твої запитання, — з опаскою сказала.  
— Чому? — не зрозумів хлопець.  
— Бо після цього однозначно буде якесь продовження і я не впевнена, що воно мені сподобається.  
— Припини... 

В цей момент повз пробігла дівчинка семи років і стрибнула в обійми до якогось чоловіка. До них підійшла молода дівчина на вигляд років двадцяти п’яти, але мабуть, вона все ж була старша. Чоловік обійняв її і вона поцілувала дитину в щоку на що дівчинка, розсміялася і почала махати ногами сидячи на руках свого батька, можливо.  

— Деніел, тримай її міцніше, — промовила дівчина.  
— Міцніше? Як? Може, так? — хлопець починає кружляти з дитиною і вони обоє сміються в той час як схоже мама дівчинки хмуриться, але видно що й їй весело.  

Я задивилася і не помітила як Тайлер відійшов. Роззирнулася і ніде не побачила його. Спершу злякалася, де це він? А потім зрозуміла, що відійшов він все ж сам, отже так і повернеться.  

Мені ставало нудно. Хотілося вже сховатися від жари і випити чогось холодного.  

З останнім Тай вгадав і приніс мені апельсиновий сік з льодом.  

— Дякую, — промовила, розслабляючись.  

Тайлер повів мене далі дивитися на різноманітних тварин, але я вже просто кивала з нудним виразом обличчя.  

— Як можна бути такою занудою? — раптом промовив Тайлер і я широко розкрила очі.  
— Ти про що? Це ти розказуєш про вимираючі види тварин, які зараз знаходяться в цьому зоопарку.  
— І це по-твоєму нудно?  
— Ага, — сміюся. Очевидно, що зараз хтось образиться.  
— Тоді, що НЕ нудно? — виділяє інтонацією частку «не».  
— Похід в гори, — моментально відповідаю, згадуючи, що вже на наступний тиждень я поїду в своє рідне місто і разом зі знайомими ми відправимось в похід.  
— Правда? — навіть якось здивувався і зупинився, уважно дивлячись мені в очі. Голубизна його очей зараз мала дуже яскравий відтінок. Здавалося, що колір залежить від настрою хлопця, хоча я знала, що це не так, просто від того, як він стоїть біля сонячного світла.  
— Ну так, а що?  
— Не думав, що дівчатам це може подобатися. В мене була одна...  
— Ти зараз серйозно? — мені знову ставало смішно, — Будеш розказувати про своїх колишніх?  
— Просто до прикладу. Вона ненавиділа походи, адже там повно комарів, ввечері холодно та й душ не передбачений.  
— Я теж не фанатка комарів, але це не головне в походах.  
— А що по-твоєму головне?  
— Атмосфера.  

Ми почали розмовляти про те, хто куди йшов в похід. В мене нажаль досвід дуже малий, я була лише в двох і це буде третій, а от Тайлер любив здається, активний відпочинок. Або як мінімум йому теж більше подобався сам факт походу, без організаційних моментів.  

Я саме розказувала Тайлеру про те, як одного разу  під час шкільної поїздки ми мало не загубились, бо вирішили піти в гори самостійно, коли він побачив ту дівчину, що збила мене. Діана Хагіс. Наскільки мені відомо, вона лише другий семестр в універі. Але вчиться досить нормально. Про неї часто можна почути відгуки викладачів, адже її тато мало не основний спонсор нашого коледжу.  

Звідки він її знає? Одна з його колишніх? Та ну, він ж не настільки ідіот, щоб прямо зараз вести мене до неї, якщо це так. Можливо, вони якісь родичі? Або давні знайомі? Все таки я дуже мало знаю про Вокера.  

— Привіт.  

Подивившись на дівчину, я хмикнула. Вона здалася мені дуже ідеальною. Я то себе оцінювала об’єктивно і знала, що вже була червона від спеки та й навіть стояти просто було важко, бо повітря було таким «тяжким». А от їй хоч би що, стоїть собі і все.  

Словом, не знаю яким чином так вийшло, але зараз ми відправлялися гуртом в басейн. Я, Тайлер, Діана і хлопець Діани — Вільям, з яким ми теж щойно познайомились. При цьому, мені дуже не сподобалися хитрі погляди якими обмінювалися Тай і Діана. Поставила собі нагадування в голові, що треба запитати про неї.  

Будівля басейну знаходилася неподалік зоопарку і сюди здавалося, прямо відразу прийшли всі, хто втомився від тварин. Ну, як мінімум тому, що дітей знову ж таки було повно, їхніх мам теж. Вони втім, досить зневажливо дивилися на нас з Діаною. Принаймні на нашу косметику, яка все ж була видна. Звісно, що це не всі так робили, більшості було просто байдуже до нас, але дві жінки надто вже уважно спостерігали за тим, як ми спускалися в басейн. Пощастило, що купальники нам видали, адже ми точно не планували йти сюди.  

— От же, сови, — не стрималась я.  
— Чому? — поцікавилася Діана. Дівчина саме заплітала волосся у хвіст.  
— В них теж очі такі величезні.  

Несподівано, дівчина розсміялася.  
— Згідна. Але ми не винні, що такі тупі ідеї часто пролітають в Тайлера в голові і ти ніколи не знаєш, до чого готуватися, — поділилася.  
— Справді? Ти давно його знаєш? — обережно поцікавилася, намагаючись не видавати наскільки мені все ж цікаво це знати.  
— Нажаль, — страждаючи, зітхнула, — Він брат моєї мачухи. Тож, ми давно знайомі.  

Я не очікувала, що вона все ж розкаже про це, але схоже, що сама видихнула, почувши.  

— Ясно.  

Раптом почувся гучний чоловічий крик і сплеск води, який розбризкав її повсюди.   

Тайлер з розбігу стрибнув в басейн і що важливо, не зразу винирнув. Він швидко проплив під водою так, що я навіть не встигла розгледіти його. Він схопив мене за талію і теж потягнув під воду. Я від подиву не встигла навіть подих затамувати і напилася води. Тайлер витягнув мене і все ще прижимаючи до себе, тримав, щоб я відкашлялась.  

— Придурок!  
— Я знаю, — усміхнувся. 

Я вдарила його по руці, але він все ж не відпустив мене.  

— Тихо, маленька, ти чого?  
— Йди до чорта, їжак!  

Хлопець скривився і все ж відпустив мене. Я вирівняла дихання і протерла очі. Тільки-но, зробила це як з’явилося бажання добряче вилаятись.  

— Чорт забирай!  
Вийшло дуже гучно і після цих слів вже більше матусь звернули увагу на дівчину з розмитою косметикою. Та вашу наліво! Як я забула? Як я тепер виглядаю?!  

Я обернулася до Тайлера, незважаючи на смішки зі сторони Діани та Віла, і простягнула вперед руки в жесті, ніби збираюсь зараз здавити його горло.   

— Спокійно, апельсинка. Ти чого? — крізь неприхований сміх промовляв хлопець.  

Я почала бризкати на нього водою, намагаючись здається втопити таким чином, хоч логіки в цьому не було жодної.  

Врешті, він якось завернув мені руки за спину і притиснув до себе. Я відчула наскільки близько ми знаходилися разом і почервоніла. Те, що він в хорошій спортивній формі і так було всім відомо, але тоді, коли він зарядив мені м’ячом я не була так близько, щоб прямо таки... Відчути це.  
Здається, на якусь мить ми обоє завмерли дивлячись одне на одного.  

— Пусти, — прошу, слабким тоном. 
— Не хочу.  

Хлопець наближається до мене, ставлячи руку мені на шию і притягуючи до себе. Він торкається своїми холодними губами моїх і по тілі в мене пробігають мурашки.  
Він переміщає руки мені на талію, в той час як я обвиваю його шию і сама підпливаю ближче.  
Його рухи впевнені, як і раніше. Поцілунок підкоряв і водночас мені хотілося чогось більшого і це злякало та водночас, привело до тями.  
Або ж ні...  

— Кхм... — почулося кашляння збоку і неохоче я все ж відірвалася від Тайлера.  
— Народ, я все розумію, але думаю, ті жіночки зараз нас точно поб'ють за такі викрутаси, — промовляє Діана і я замічаю, що справді певні погляди направлені на мене і Тая, якому в принципі на це плювати і він сам дивиться прямо на мене.  

А ось я якогось чорта гублюся і підпливаючи до бортику вилізаю та біжу в роздягальню.  

Що це щойно було? А головне, чому я не хотіла, щоб він припиняв? 

Серце гулко б’ється, ніби загнаний звір. Я дивлюся в дзеркало біля раковини і замічаю рум’янець на щоках, а ще тіні, які не витримали такого напору води.  
Більш-менш приводжу себе в порядок і поставивши руки по обидві сторони від дзеркала ретельно вглядаюсь в обличчя, ніби там знайду відповіді на всі свої питання.  

Ще раз вмиваю обличчя і виходжу з роздягальні, попередньо переодягнувшись. Треба йти звідси.  
З цією думкою я і попрямувала до виходу, де мене зловили і відпускати схоже не збирались.  

— Куди втікаєш, апельсинка?  
— Яка тобі різниця? — роздратовуюсь незрозуміло на що. Мабуть, на той поцілунок. На те, що відповіла і на те, що... Мені сподобалося і я хотіла його повторення.  
— Я тебе привіз, сам і відвезу. Та й не гарно це, так йти, не прощаючись, — зауважує і в пориві бере мене за руку та сам тягне на вихід.  

Тайлер теж встиг переодягнутися і вже знову був в своїй  футболці з черепашками ніндзя і світлих бриджах. Він натиснув на брилок ключів і відчинив своє авто, пропускаючи мене сісти на місце пасажира біля водія. Сам же хлопець обійшов машину і зайняв своє місце за кермом.  

— А ти сам попрощався з ними? — цікавлюсь, дивлячись, як ми виїжджаємо з паркінгу.  
— Ага, — хмикнув, — Вони були трішки... Зайняті, тож я сказав, що ми їдемо, але думаю, їх це мало турбувало.  

Я фиркнула. Ну так, вони то хоч поводяться як нормальна пара, а не як ми. Хто ми взагалі тепер? Ми разом чи це просто... Що? Поцілунки? Обійми?  
Так і знала, що всі ці стосунки не для мене. Не дарма ж в мене їх ніколи і не було. Так, може це дивно, що в свої двадцять років, я ні з ким не зустрічалась, але все просто — ніхто не міг зачепити мене так, щоб я хотіла цих стосунків. Та й чомусь страшно це було. Мабуть, на підсвідомому рівні я розуміла, що тоді доведеться ще когось впустити в своє життя, а це мені як не дивно, дається не дуже легко.  

Тайлер привіз мене до гуртожитку, ми попрощались і наостанок він знову мене поцілував. Швидко, і я навіть не встигла відповісти йому чи ще щось, але наступні слова я добре почула: 

— Не придумуй собі нічого.  

І що це значить? Не придумувати нічого, щодо нас, бо ніяких «нас» немає?  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше