Глава 17

Діана

Весь наступний тиждень я перебувала в ейфорії. Мені здавалося, що щасливішою, ніж зараз я вже не буду.  
Кожного дня Віл відвозив мене в коледж і іноді забирав, оскільки в нього теж були ще екзамени. Ми гуляли ввечері, до самої ночі і через це доводилося обманювати тата і Кетрін, що я в Леслі.  
Дівчина в принципі не була проти і в разі чого, погодилася мене прикрити.  

Я не хотіла нічого розказувати про Віла тому, що мені здавалося, що зараз все ще надто крихке і те, що свого роду тільки зароджувалося між нами легко можна було розбити.  

Також з навчанням справи були більш, ніж добре, адже хлопець вирішив, що я надто мало приділяю цьому увагу, тому погодився іноді допомагати мені з вивченням білетів. Це було досить дивно, адже ніхто мене ніколи не перевіряв, тато бачив по оцінкам, як я вчуся, а Кетрін... Ну, їй головне, щоб зі школи не дзвонили, а в коледжі так точно я отримала повну свободу.  

Ось і сьогодні, ми прогулювалися по набережній, я їла морозиво, а хлопець все ще сидів в своєму телефоні. Наскільки я зрозуміла, йому треба було доповідь на якусь тему скинути негайно, бо з попередньою щось було не так і зараз він переробляв все.  

Було досить прохолодно, сьогодні зранку падав дощ, а в обід вже знову сонце. Мені подобалася така зміна, бо жара вже точно набридла.  

— Скинув, — з видихом сказав хлопець і зручніше взяв мою руку в свою, — Які плани на сьогодні?  
— Думаю, гуляти, гуляти і ще раз... Гуляти! — урочисто сказала і обійняла Віла. Здається, що моя радість зараз розповсюджувалася на все і всіх довкола. Мені було так добре поруч з ним, що нікуди йти не хотілося.  
Навіть будь-які проблеми здавалися дрібними, адже я просто насолоджувалася моментом.  

— Мені підходить, — посміхнувся Віл.  

За ці дні я встигла вивчити його міміку і тому бачила, що він досить втомлений, хоч і намагається триматися. Я пишалася тим, як багато він вчиться і крім того, допомагає татові в його фірмі та й на мене час завжди знаходить. А я просто була поруч і радо підтримувала його.  

— Ді, ти не хочеш поїхати в гори на вихідні?  

Я завмерла від несподіванки.  

— Справді?  
— Ага. Мені дзвонив знайомий, він не тут живе. Словом, вони з компанією планують в похід і запропонували приєднатися. Ти не хочеш?  
— Ем... Я не знаю.  

Здається, це той знак, який мені був потрібен. Ти ж хотіла кудись поїхати, Діана. А тепер, що? Ось твій шанс. Чи візьмеш чи ні, вже твоє рішення.  
Я задумалася. Хтозна, яке в мене буде літо. Можливо, я ще поїду кудись з сім’єю, але скоріш за все залишусь тут сама. І так, це теж добре, але мені набридло постійно відмовлятися від всього, адже які я потім спогади буду мати? Ризикнути чи ні? А що я втрачаю?  
Чому не можна просто сказати так? До біса всі ці роздуми, які ні до чого не приведуть.  

— Я з радістю, — кажу.  

Віл зупиняється. Моя рука все ще в його і він обережно заправляє пасмо волосся мені за вухо, ненароком зачепивши срібну сережку.  
Довкола зеленої листви, серед розважливої молоді і дітей, ми просто стояли і дивилися одне на одного, коли раптом хлопець нахилився ближче і торкнувся губами моєї щоки.  
А ось що не повторювалося так це той поцілунок в басейні. Як тільки Аліса і Тайлер відійшли, я не замітила як опинилася в сильних руках Віла. Дивлячись в темряву його очей я подумала, що саме зараз ідеальний момент.  

Поцілунок здався мені дещо ніжним, акуратним, але з вистрілом точно в серце. Ніби ток пройшовся по тілі, переливаючись з нашими почуттями.  
Зараз, згадуючи про це, я мимоволі відчула якусь сором’язливість, хоч цього і не показувала.  

— Що таке? — зловив мою нервовість хлопець.  
— А? Нічого, — відмахнулася і вирішила йти далі, коли Від зловив мою руку і розвернув до себе.  

Ми здавалися звичайною парою, гуляли собі і розмовляли. 
Але неприємне відчуття мене все ще не покидало. Ніби це ненадовго та й взагалі, що в нас спільного?  
Хоча, тут я не права. Багато чого. В нас однаковий смак на фільми і серіали, ми обоє обожнюємо подорожі, комфорт, вечори і італійську кухню. В принципі, так, ми справді проводимо багато часу разом і я люблю його компанію, а ще стосунки з ним мені нагадують весну: ранню, теплу, ніжну і спокійну. Атмосфера, якої мені давно не вистачало.  
Та навіть вдома мені зараз здається, проблем менше стало. Або ж я просто менше зациклююсь на криках своїх братів, розпитувань Кетрін і дещо хмурого тата. Останнім часом він чомусь сидів задумливий і хмурився час від часу, не ловлячи нитку розмови під час вечері.  

— Я заїду за тобою вранці. Але в п’ятницю треба буде в магазин поїхати за всіма необхідними речами: палатка, їжа, спальники, теплий одяг. 
— Думаю, з цим нам допоможуть, — кажу, згадуючи Мейсона. Ось, хто точно буде радий можливості відправити мене в гори. До речі, треба запитати, може він теж поїде? Звісно, це не точно, але дуже часто він збирається разом з якоюсь компанією, тож... Можливо, він теж буде з нами цього разу.  
— Мейсон?  
— Ага.  
— Він...  
— Добре розбирається в цьому. Взагалі, я думаю, що він точно б погодився жити десь в горах. Надто вже свободолюбний, — радо поділилася.  
— Ясно. Ти лазила по скелях колись?  
— Ні, — вимучено посміхнулася, — Не доводилося. Зате по таких «доріжках» дуже часто. Взагалі, думаю, що скелелазіння — один з найкращих видів спорту.  
— Ну, точно ти ще судити не можеш, оскільки сама по скелях не лізла. Але думаю ти можеш спробувати.  
Я розгубилася. Про це я не думала. Вірніше, так було б круто, але я не готова напевно, до «справжніх» скель? Без Мейсона я точно нікуди не буду лізти.  

Посмішка не сходила з мого обличчя весь вечір і думаю, Віл це точно замічав. Він легко вловлював мої емоції, хоч дуже рідко показував свої.  
Я була рада і мабуть, поки ще не усвідомлювала, що зовсім скоро я відправлюсь в похід разом з Вілом. Може щось бути краще?  
Я все ж ризикнула. І що буде я не знала, але намагалася не забивати голову непотрібними думками.  

Будучи вже вдома і готуючись до завтрашнього екзамену, я почула як внизу всі почали метушитися. Спустилася вниз і побачила, що до нас завітав непроханий гість.  Хоча, хіба родичі можуть бути непроханими?  
Мабуть, все ж так, коли це стосується Тайлера.  

Виглядав він надто щасливим. Кетрін сказала накрити на стіл, але я їсти вже не планувала, бо смачно повечеряла. Втім, Тая це не смутило, він спокійно їв і заодно розказував як в нього справи і про навчання. Я бачила, що він радий поглянути на племінників, Кетрін та все одно йому було дещо некомфортно від її постійних розпитувань.  

А мене насторожив його прихід. Звісно, це були лише мої здогадки, але чомусь я думала, що йому щось потрібно. Як мінімум це тому, що хлопець надто часто кидав на мене дивні погляди. Знову планує мене в щось втягнути.  

Так і виявилося. Тільки-но я повернулася у свою кімнату, як він зайшов слідом, зачинивши двері.  

— Чого тобі? — байдуже спитала, піднімаючи підручник з підлоги. Я вчуся сидячи на підлозі і замість стола використовую ліжко. Не знаю чому, але так мені значно зручніше. Втім, зараз я вже розуміла, що не має сенсу себе мучити, бо нічого нового я вже не здатна запам’ятати, тож краще відпочину перед екзаменом і зранку ще щось перечитаю.  
— Гарно виглядаєш, малявка. Прямо сяєш, — не міг не замітити.  
— Дякую, але давай ближче до справи.  
— Які ми ділові, — хмикнув і завалився на моє ліжко. Його погляд був направлений в стелю і вираз обличчя став якимось мрійливим.  
— Ну так, що ти хочеш?  
— Не повіриш. Допоможи мені.  

Я розсміялася. Це вже входить в привичку, що йому потрібна якась моя допомога. Тільки проблема в тому, що я не дуже хочу з чимось допомагати. Хіба я схожа на добродійку?  

— Повірю. А тепер конкретніше, — намагаюся заставити його перейти до суті.  

Сама ж сідаю за комп’ютерне крісло біля столу і кружляюся на ньому від нудьги. По-хорошому, варто лягти спати, щоб виспатись, але Тайлера мало хвилюють проблеми смертних. Тим паче, я привикла до нічної активності, але чомусь навчання в неї аж ніяк не хоче входити.  
Натомість, клуб по скелелазінню ідеально вписується. Туди я готова бігти в будь-яку годину дня чи ночі.  

— Я чув, що ти в гори хочеш поїхати.  
— Від кого? — нахмурилась. Я нікому ще не встигла про це розказати, крім Мейсона, але вони не знайомі, тож це не він. Залишається... Віл?  
— Не важливо. Краще скажи, ти не будеш проти ще двох пасажирів?  
— Яких ще пасажирів, Тайлер? Ти про що? Нічого, що це мене запросили, а не я сама все влаштовую? — зразу пояснюю.  
— Я знаю. І Віл не буде проти, якщо ти не будеш.  
— Коли ви встигли здружитися? — не в тему питаю.  
— Я його давно знаю. Раніше пересікалися, але не в цьому справа. Я хочу запропонувати Алісі сходити з вами, ну і сам звісно піду, то ти не будеш проти?  
— Чого ти мене це питаєш, якщо все одно зробиш так, як хочеш?  
— Ем... Можливо, вихованість не дає мені так вчинити, — хитро посміхається. Я хапаю подушку і кидаю в нього. З під неї чується приглушений сміх. 
— В тебе її немає! — заперечую, — І взагалі... В тебе з нею все серйозно? — цікавлюсь і лягаю поруч.  

Тайлер пхає свою руку мені під голову і легко обнімає.  

— А що? Не віриться?  
— Чесно? Не дуже. Ти не схожий на того, кому потрібні стосунки.  
— Я теж так думав, — фиркнув.  
— Значить, це все таки не парі... 

Хлопець від чогось напружився і тоді я не звернула на це увагу, а дарма...  

— Ага. Словом, все буде ок, якщо ми з вами поїдемо?  
— Все буде ок, якщо вона погодиться.  
— Вона погодиться.  
— Чому ти такий впевнений в цьому?  
— Мені неможливо відмовити, — засміявся, очевидно з іронією, але я лише закотила очі. Він сам не розуміє наскільки його самооцінка висока. Хоче може розуміє і хвалиться цим.