Глава 18.3

Аліса

— Так я ж не місцева і планую поїхати до себе додому, — пояснюю не розуміючи, чому він нахмурився. 
— Надовго?    
— На тиждень.  
— Тиждень?! — здається, що для нього це таки багато.  
— Ну та. На вихідні я піду в похід з друзями, а решту днів залишуся в місті. Треба мамі допомогти... — ніяково промовляю, бо пояснювати всі тонкощі моєї «допомоги» не буду.  
— Стривай, ти підеш в похід на вихідних?  
— Так.  
— А що за гора?  
— Біля Корвена, міста, де я живу.  

На обличчі Тайлера з’являється розуміюча і радісна усмішка.  

— Що? — питаю і роблю ковток води, що подав хлопець. 
— Ми підемо разом.  

Вода потрапляє не туди і я кашляю. Хлопець хлопає мене по спині.  
Це жарт? 
— Тобто?  
— Я хотів тобі запропонувати піти в гори, але не знав, коли, а тут виявляється, що ти теж йдеш в те саме місце.  
— А ти з ким йдеш?  
— Там велика компанія збирається, — не дуже ясно відповів, — Але там буде точно Діана і Віл.  
— Це все одно не дає гарантій, що ми підемо разом. Групи можуть бути різні.  
— От і дізнаємось, але так як ти їдеш сьогодні, то я з тобою.  
— Чому це? — не розумію. Тільки цього не вистачало.  
Як мені потім пояснити, чому я залишуся в готелі, а не відразу поїду додому? Ні, ні і ще раз ні!  
— Ді сказала, що ми збираємося з самого ранку, година сьома. Тоді їхати в суботу мені немає сенсу, краще вже з тобою поїду сьогодні і заночую в тебе, — з наглістю заявляє.  
— Тайлер, а ти не думаєш, як я повинна буду пояснити мамі, що зі мною приїде хлопець? Як ти це собі уявляєш?  
— Нормально, скажеш, що я твій хлопець.  

Найгірший варіант. Я не можу... Я не хочу, щоб... Він чи хто-небудь інший...  
Та ні. Це не правильно. Бабуся б ніколи не пробачила мені такого ставлення до жінки, завдяки якій я з’явилася на цей світ. 
Але біль від того, що я ніколи не була їй потрібна, що вона ніколи не старалася заради мене і завжди лише брала ті гроші, які давала бабуся, щоб я могла собі щось купити. Вона пропивала їх, ми жили за рахунок моєї бабусі, яка працювала до останнього і фактично була єдиною, хто тримав мене в тому місті. А потім вона померла і наші стосунки з мамою стали ще гірші.  
Я не права. Хіба можна соромитися своєї сім’ї? Я її не вибирала, це раз. А два... Вона дала мені життя. Це найбільша цінність, тому я не можу звинувачувати в тому, що нічого іншого від неї не отримала. Нехай воно було не з легких і я дуже часто здавалася, ламалася, боялася і сама втікала від справжньої себе, бо так вчила мене мама. Та я... Я не хочу тримати на неї зла. Моє серце і так багато печалі отримало, не варто наповнювати його таким неприємним почуттям.  

Піддавшись пориву, я обнімаю Тайлера. Він перше дивується, а потім притискає мене до себе у відповідь, видихаючи прямо в волосся.  

— Ти сам на це підписуєшся і не буду я нічого казати, — попереджаю.  
— Добре, — без проблем погоджується. 

Він сильніше стискає мене в обіймах, я роблю різкий вдих. Поїду прямо додому, заночую там. Я не хочу соромитися її, тим більше, якщо в нас з Тайлером... Щось вийде. Зрештою, я ж справді не буду говорити, що він мій хлопець отже, зобов’язань теж ніяких не буде.  

— Якщо Діана і Віл поїдуть з тобою, то можеш запропонувати, щоб залишилися в мене. В домі місця не дуже багато, але є одна гостьова кімната. Діана може заночувати в моїй, а ти з Вілом там.  
— Краще я в твоїй, а Ді з Вілом в гостьовій, — пропонує свій варіант, хитро посміхаючись. 
— Обійдешся, — фиркаю.  

Я зателефонувала мамі і повідомила, що в нас будуть гості. Так як ми залишимось тільки на одну ніч, вона не була проти хоч і не зраділа. Сподіваюсь за цей короткий час нічого не станеться.  

Вейлі приїхала ближче до обіду. Попрощалася зі мною, хоча я повернуся за тиждень, вона в себе залишиться мало не на місяць, тож я не скоро її побачу. Подруга пообіцяла, що заставить мене наступного літа взяти відпустку надовго і я поїду до неї і її батьків.  

— А я думала, що завітаю до тебе на Різдво, — нагадую їй, стримуючи непотрібні сльози.  
— І це теж. Але влітку в нас особливо красиво, тому ти обов’язково повинна приїхати!  
— Гаразд, — тихо кажу.  

Ми стояли біля входу в гуртожиток і прощались, поки Крістіан складав речі Вейлі в машину. Він сам відвезе її додому.  

— Не розводьте мокроту! — сказав він, не люблячи дивитися на жіночі сльози.  

Крістіан — блондин з карими очима. Він високий і худий, а ще дуже любить мою Вейлі. Це було видно по тих поглядах, які він кидав на неї, голосі, який змінювався як тільки він щось їй говорив, жестах. Все видавало, що вони пара і, що важливіше, щаслива пара. Я щиро раділа за свою подругу.  

— Люблю тебе, — каже наостанок перед тим як сісти в машину.  
— І я тебе.  

Вейлі поїхала, а я повернулася до себе. Зайшла в чат, де Діана саме питала в якій відправляється поїзд. Тайлер все ж розказав про це їй і вона написала що купить квитки. В чат я додала Тайлера, а вона Віла і ми обговорювали похід.  
«Аліса, а там безпечно?» — питала дівчина. Я розуміла її хвилювання, особливо, коли це перший раз.  
«Ми не заблудимось, це точно. Джош знає ту гору, як свої п’ять пальців. Ми з дитинства ходили по тутешнім місцям. Єдина проблема — це звірі»  
«Ведмеді?» — відразу здогадався Віл.  
«Вони теж, — пишу, — Крім того, там є змії. Але як я сказала, хлопці не вперше туди ходять, тому про безпеку подбають»  
О, ми таки вияснили, що йдемо разом. Я написала Джошу і як виявилося — він знайомий Віла. Ми швидко обговорили такі деталі, як: скільки спальників, скільки людей, яку їжу краще брати. Я приблизно розуміла, що візьму, тому з цим проблем не було. А от теплий одяг я не брала. Вірніше, кинула в рюкзак толстовку і светр, щоб не навантажувати так сильно. Зрештою, це лише одна ніч, тому все буде нормально.  

Я саме стояла біля поїзду, коли підбігли Тайлер, Діана і Віл. Дівчина була вся червона на обличчі, з розпущеним волоссям в шортах і футболці. А от хлопці в джинсах та сорочках.  

— З часом у вас, очевидно, проблеми, — зауважую.  
— Це вони винні. А вірніше, Тайлер, — виправдовується відразу Діана, тримаючи в руці маленький рюкзак. Зате Віл тримає один свій і, як я зрозуміла, другий — своєї дівчини, — Ми ще мали чекати, поки Тайлер побриється.  
Вона злісно дивиться на свого родича, а йому байдуже. Стоїть собі і жмуриться від сонця, тримаючи для чогось сонцезахисні окуляри на голові. 

— Я б тобі теж радив це зробити, — повільно каже Тайлер, звертаючись до Віла, — Ми два дні будемо вдалі від цивілізації.  
— Ви залишитесь в мене вдома, — закочую очі, нагадуючи про це, — В нас є електрика, вода... Ти міг це зробити і там. Завтра або сьогодні ввечері. 

Здається, до нього тільки зараз це почало доходити. Раптом я чую злий і мстивий сміх Діани і повертаю голову до неї. Роблю висновок, що нормальна вона! Не варто судити нікого з першого погляду. Можливо, тоді дівчина справді квапилась і випадково не замітила мене.  
Віл теж намагається стримати посмішку, але в нього не виходить. Зате Тай анітрішки не соромлячись спокійно проходить в вагон, віддаючи квиток, а ми слідом, все ще посміюючись з цієї ситуації.  

Я сиділа в купе і дивилася у вікно, розуміючи що за декілька годин я буду вдома. Там, куди я так не люблю повертатися, але де знаходяться всі мої дитячі спогади.  

Тоді я ще не знала, що та поїздка буде вирішальною в моїй долі. І багато чого змінить в моєму житті.  
Сиділа собі спокійно, біля мене Тайлер, навпроти Ді і Віл. Ми пили чай, їли печиво, розказували різні історії. Здебільшого, це робив Тай, а ми всі слухали, сміялися, деколи я вставляла свої коментарі.