Глава 26

Аліса

Ось вже два дні як я точно вдома. Ходжу в наші місцеві магазини, вірніше навіть районні, гуляю з Джошем і проводжу дуже багато часу з Тайлером.  
До речі про нього... Він вирішив залишитися зі мною на кілька днів і спершу я не знала як на це реагувати та втім, потім, подумала, що все буде не так погано як я очікую. А може це лише мої сподівання. Зрештою, я була так зла на маму, що хотіла повернутися в гуртожиток в те місто, яке вважаю рідним. Я і так знала, що тут нічого доброго не станеться, але... Я вирішила зачекати. Все таки відпочивати теж потрібно, а тут я абсолютно точно не буду мати чим зайнятися, бо навіть жодних книг, які треба буде прочитати впродовж літа я не взяла з собою. Хоча ще в поїзді думала, що вони в мене! Перевіривши вже вдома рюкзак, побачила, що таки забула їх.  

Мама все частіше пропадає десь серед своїх «колег» і якщо чесно, я радію можливості бути без неї. Я все ще не можу викинути з голови її слова, хоча вона, поки я жила з нею, говорила мені їх мало не щодня. Мабуть, я просто відвикла від такого негативу, який в цьому домі живе давно і позбутися його ніяк не виходить.  

Зараз ми гуляємо з Тайлером по невеликому торговому центрі, який відкрили тільки два роки тому. На щастя, тут був мій улюблений книжковий магазин (і єдиний в цьому місті, між іншим).  
На мені було легке літнє плаття, а Тай в шортах і яскравій футболці абсолютно точно виділявся. В нас не так багато людей, які лише одним своїм виглядом дарять оптимізм. Але сьогодні я була в їхньому числі і мені від цього на душі було неймовірно спокійно. Жити в гармонії з собою, здається, дуже важко, поки ти не зрозумієш, що і так це робиш. Просто треба слухати себе, не інших. Я дуже довго відвикала від думки: «Що скажуть інші?». Втім, потім до мене дійшла банальна істина: «А чому вони взагалі мають щось казати?»  
Ми живемо в тому столітті, коли бути егоїстом не так і погано. Всі ми маємо думати в першу чергу про себе. Звісно, що і таке твердження неправильне, адже деколи необхідно дослухатися що інших. Та все одно, я думаю, що коли ти вибираєш, що сьогодні одягнути чи як вкласти волосся, то думка оточуючих — останнє про, що варто хвилюватися.  
— Зайдемо сюди? — запропонувала я, дивлячись на вивіску біля входу одного з кафе тут.  
— Ходімо, — погодився хлопець, тримаючи мене за руку.  

Інтер’єр чимось нагадував мені Starbucks і я не відмовила собі в задоволенні випити тут айс латте. Тай замовив подвійне еспресо.  
— Чорт, відчуття ніби ми на курорті, — проговорив хлопець.  
— Чому це? — зацікавилась я.  
— Цілими днями ми нічого не робимо, — мало не зі скаргою каже.  

Я глянула на хлопця. Щетина на підборідді, шкіра ще більш загоріла в контраст зі світлими яскравими очима. Він виглядав дійсно, ніби побував на відпочинку. Я ж була точно біла, бо боялася загоріти. Шкіра в мене така бліда, що загар буде означати почервоніння, а це виглядає аж ніяк не привабливо. Але як же хочеться ще кудись на річку... Цього літа я ще не була на ній і щось підказувало, що вже не встигну побувати. Втім, я не була проти, адже ми вдосталь «накупалися» під час походу, коли проходили неподалік водоспаду.  

— Ти маєш щось проти? — нам саме принесли замовлення. Я подякувала офіціантці, втім вона на мене навіть не глянула, кидаючи погляди в сторону Тайлера, а він замітивши це, мило їй посміхнувся.  
— Ні, мені подобається. Правда, нудно, — зізнається.  
— І що ж ти маєш робити, щоб тобі не було нудно? — спитала.  

Тай уважно подивився на мене, піднявши одну брову. Його погляд казав: «Ти знаєш, що».  

— Придурок, — видихнула я.  
Він засміявся. Від цього сміху і на моєму обличчі з’явилася усмішка. Я, що стаю схожа на нього? Треба нам менше спілкуватися, а то дійде до того, що я теж буду як та ненормальна радіти кожному дню, неважливо хорошому чи поганому.  
Ти вже така.  
Замовкни!  

Не дивлячись ні на що, варто визнати, що почалося літо не так вже й погано. Скоро я повернуся в наше місто і буду працювати. Адам думаю, вже заскучав без мене. Джош теж планує поїхати, але він сказав, що краще ще місяць побуде вдома, поки остаточно щось не придумає з татом.  
— Краще йому триматися від нас подалі, — хмуро продовжив друг.  
Я не знала, чим мені йому допомогти, тому просто намагалася бути поруч і заставляла його гуляти разом зі мною і Тайлером. Правда, я все одно бачила як він підозріло дивився на Тая, ніби очікуючи, що в любу мить, той дійсно може вдарити його. Та хлопець лише веселився такою реакцією.  

— Ліс, — кличе мене Тай і схоже не вперше.  
— А? — фокусую погляд на ньому, намагаючись пригадати, що він говорив.  
— Будеш морозиво? — усміхнувся.  
— Так, фісташкове.  
— Я знаю, яке саме, — відповів і крадькома поцілував мене. Я навіть не встигла відповісти, але настрій однозначно покращився від цього.  

Хлопець повернувся з двома порціями морозива. Собі він взяв шоколадну кульку, яка була посипана ще зверху шоколадом.  

— Тобі не злипнеться? — прокоментувала я такий солодкий десерт.  
— Не-а, — з задоволенням відповів, відкушуючи шматок, — Хіба є на світі щось краще за шоколад?  

Ти.  

— Арахіс, — сміючись сказала.  
— Ніколи в світі, — скривився. Я збрехала, адже сама до арахісу була байдужа, але хіба можна дозволити йому завжди бути правим? Та й, я все одно сказала вже, що краще за шоколад, правда подумки.  

На дворі було сонце. Погода радувала вже який день. І головне, що спека поки відчувалася не дуже сильно. Втім, тут вона й не така жарка завдяки близькому сусідству з горами. В нас часті дощі, тому добре, що поки ще можна насолодитися теплим сонечком.  

— Йдемо в кіно? — раптом пропонує Тай.  
— Зараз? — була тільки третя година дня.  
— Ага. Чи хочеш ще прогулятися?  

Я задумалась і вибрала все ж фільм.  
Але моя помилка була в тому, що я не подумала, який фільм нам варто взяти і вибрав сам Тайлер, обіцяючи, що це «мелодрама, любов, соплі — те, що тобі точно сподобається». Я хмикнула на таку заяву, але промовчала, бо мені в принципі було байдуже, що дивитися.  
І ось тут починається все найцікавіше.  
В фільмі показували стосунки викладача зі студенткою(насправді, там складніша історія, але повністю сюжет я переказувати не буду). І, якщо перше все було досить банально, а мені так взагалі гра акторів не сподобалася і репліки здавалися надто...тупими, неправдоподібними, то потім щось, як кажуть, пішло не так. В одній зі сцен, де герої вже підійшли до тієї межі, коли... Ем... Коли їхні стосунки мають вийти на інший рівень, то замість того, щоб показати нам якусь маленьку часточку з тих подій(як буває в більшості фільмів 16+), показують мало не все. І повірте мені, звуки, які вони при цьому видавали — були найбільш пристойні. Я не червоніла, але однозначно напруга в залі виросла. Перед нами сиділи якісь підлітки і вони не втрачали ні секунди, постійно цілуючись. Я стиснула руку Тайлера і гнівно подивилася на нього.  

— Ти на що мене привів?! — прошипіла, мов змія.  
— На фільм, — сяючи своєю хитрою посмішкою сказав Їжак.  
— Я тебе вб’ю, — пообіцяла, віддзеркалюючи його.  
Хлопець вже не так впевнено посміхався, а я перевела погляд на екран. Далі знову все йшло спокійно. А ні, я поквапилася з висновками, бо за мить це почало мені нагадувати «50 відтінків».  
Як я витримала? Не знаю, можливо, думка про помсту Тайлеру давала мені сил, а може тому, що сама історія непогана, от якби поменше таких сцен було. А ще мене стурбував той факт, що цей фільм мав рейтинг 16+, коли очевидно треба було ставити 18+. Втім, про це мені вже хвилюватися не треба було, впевнена, ті підлітки, що теж сиділи в залі сповна оцінили всю величність цієї «картини».  

Всю дорогу назад, які ми провели в автобусі, бо йти вже нікуди не хотілося, я навіть не дивилася на Тая. Він говорив, вдаючи, що я відповідаю і це хоч смішило мене, та я намагалася триматися. Все таки, треба його якось провчити, але як?  
Втім, хлопець сам підказав мені ідею.  

Тільки-но, двері будинку зачинилися зсередини, як Тайлер притягнув мене до себе і міцно поцілував. Мами не було, а тому в голові легко назрів план.  
Я відповіла на поцілунок і поклавши руки йому на шию, сама потягнулася ближче. Ми йшли далі, прямуючи до моєї кімнати, але лише пару раз, відриваючись одне від одного.  

Відчинивши двері, я вдарилася об тумбочку і зашипіла.  
Тайлер відразу підхопив мене за талію і акуратно довів до ліжка. Момент зіпсовано, але я навіть зраділа цьому тому, що вже сама не була впевнена в тому, що захочу зупинитися.  

— Я принесу лід, — повідомив хлопець. Я нервово засміялася, чим заслужила незрозумілий погляд Тая.  
— Я... Боже, — видихнула, сміючись.  
Потім я розказала йому про свій «план» і відразу ж пожаліла, бо тепер він сміявся з мене.  

— Думала в тебе вийде: «Завела, але не дала», — промовив він, задихаючись від сміху.  
— Пішов ти! — розізлилася я, не зізнаючись, як мені незручно хоч і весело.  

Я відвернулася від нього і склавши руки на грудях ввійшла в образ «ображеної» дівчини. Тайлер продовжував гиготіти навіть, коли повернувся з льодом і прикладав його мені до ноги.  
— Я тебе зараз точно приб'ю! — пообіцяла.  
— Окей, апельсинка, легше будь ласка, ти мене... Лякаєш, — зізнався, зовсім не видаючи свій страх, зате очі його продовжували насміхатися з мене!  
— Ненавиджу тебе, — тихо прошепотіла і залізла на ліжко та лягла, обернувшись до нього спиною.