3. Перше знайомство з...

А , фух. Це не море , а озеро. Дуже красиве. Дивно , озеро посеред фейриного лісу.

Озирнувшись навколо я побачила стежку. Подумавши,  я пішла вздовж неї. Роздивляючись навкруги я думала про академію. В голові купа питань , на які я не можу собі відповісти. Мені треба змінити зовнішність , скупити пів базарної площі , та зменшити степінь дару. Думаю , арів так на 40. 

Знов подивилась поперед себе і ось я вже дійшла кінця лісу. А через миль так 10 розквітли ворота потрібного мені міста. Я зі всіх ніг рванула вперед , але успіху ця дія мені не придала. Місто як було далеко там воно і залишилось. Тому прийшлося зупинити на ходьбу. З кожною хвилиную відчувалась непотрібна мені втома. Як нібито з мене п'ють соки сили. Може це через те , що я пройшла між світами?! Та хто його знає...

Мені до того міста , як до Москви рачки. Ще не все забула з Землі. 

Ввечері , після заходу сонця...

Нарешті! Промайнуло вже вісім годин і я нарешті дібралася стіни міста. Хочу сказати , що вона доволі висока і Ем... нова. Вона не покрита мохом і не обплетена лозою. Не позеленів сірий камінь , тай залізні чорні ворота виділяються. В'їзд у місто оформлений гарно. З обох боків від ворота стояло по чотири охоронця , і на воротах висіло чотири красивих ліхтаря. Ну звіснош , це ж столиця всієї Каролінської держави перевертнів. Впевнена , за воротами знаходиться кращий краєвид. Може , людей і живі вулиці не побачу , хоча подивлюсь на саме місце мого проживання. 

Підійшовши до воріт мене зупинили охоронці.

– Чого треба? - бридким тоном запитує чоловік , років тридцяти. Лице його було прикрите багатоденної щетиною , а сірі очі поблискували недобрим вогнем. Сам він був упитаний , мав великий живіт та друге підборіддя. Його чорне волосся було в ковтунах і необережно заплетене в низький хвіст. Підказує серце богині , що від цієї людини хорошого нічого не чекай.

– Та я в академію поступати примчала. Впустите? Мене тітка з бабкой Лінкой чекають там. - відповіла хриплим голосом і сильно жестикулюючи руками , як сільська дівка. Та щей декілька разів ледь доторкнулася до пики цього бугая.

– Ммм. Вхідний пропуск є? Якщо немає , то провалюй звідси. 

– Може я вам заплачу , а ви пропустите?

– Ну чим ти оплотиш , дівко ти моя? Що в тебе селянки може бути дорогоцінного? Хіба що невинність. - сказавши він дуже голосно заржав , в чому його підтримали і інші охоронці.

– Гроші... Я можу заплатити грошима. - воскликнула я , вже червоніючи від злості і образи. Що це я така невитривала стала. Видимо нервів на людей не вистачає.

– Ну і скільки? Давай краще ти нам ніч підсолодиш? М? Я працюю при дворі самого імператора! - сказав він це і задрав одного пальця вверх. Мало щось мені віриться. - Я подарую тобі стільки , скільки тобі й не снилось. - і притиснув мене до свого огидного тіла , обійнявши при цьому своєю велечезною рукою за талію.

– Не треба! - повисла голос , зі всіх сил вириваючись з його рук.

– Дівчинко , чого ти ламаєшся! В мене все є що тобі треба. Поприїждали шмандри всякі. Принца їм подавай. Та нащо він треба. Лице гарне та гроші при собі. А я тебе вже кохаю. І навіть гори зверну.

– Ви мені огидні! І відчепіця в кінці кінців! Не треба мені ваші гори і принц! Я приїхала НА-ВЧА-ТИ-СЯ! Вже дев'ята годинна ночі , я після довгої дороги дуже зморилась , мені б зараз вода та шматок хліба , а не ваша ніч при - я оглянулась навколо. - при зорях і своя честь обмінювати на ваш, вибачте, жир не збираюсь. Такщо відваліть , гірше буде.

– Хамка! - чоловік замахнувся рукою на мене , а я приготувалася зламати йому цю руку , але удару непослідувало. Чоловік мене відпустив і я безсильно впала на коліна. Піднявши голову я побачила молодого чоловіка , що тримав за руку мого насильника. Серце в грудях здалося , коли я побачила лице рятівника. Воно було прекрасне. На вид чоловіку років 25 , але я впевнена , що більше. На гарне лице спадала частина волосся мені навіть захотілось її прибрати. І тут згадалось , що я сиджу на колінах перед цим прекрасним уособленням бога.

Але коли я вже встала , ноги підкосились і я полетіла на низ , при цьому хапанувши чоловіка за яскраво синій камзол. І він полетів зверху мене. Коли я вже дісталась землі , головою пройшов болючий розряд току. Нібито мозги через вухо вилитіли. Чоловік же не свалився зверху мене , а виставив руки по обі сторони від голови.

Піднявши очі...

– Мати моя богиня , роди мене знову! - висказала не зоромлячись рятівника. Мені відкрився ще кращий вид. Очі були голубі , як денне небо без єдиної хмаринки , чисті , майже прозорі , а його віям позаздрила інша ліпша жінка. Брови мали красиву загострену форму , при цьому густими , але тонкими. Губи були рожевими пухкенькими. Підборіддя гостре , ніс прямий , не єдинної щетинки на лиці. Ідеал.

Мене переповняло бажання доторкнутися цього божества. Я й піддалась.

Через хвилину я вже у всю крутила і м'яла лице чоловіка своїми руками. А він дивився своїми величезними очима на це і ні слова не сказав ще. Значить дозволено , бо мовчання знак згоди! Час дойшов і до волосся. Воно було пряме і довге , майже по пояс. Кольору вони були сонця. Яскраве, як було це видно в темноті і дуже м'яке. 

– Бог! - висказала я свою думку , і як мала дитина здавила щічки з обох сторін лиця руками. Губи склалися качечкою. Так мило. В очах танцювали демони і смішки.

– Принц. - прозвучав бархатний голос чуда. М'який , як і волосся. Але не дівчачий , а достатньо чоловічий.

– Згодна. – погодилась я. Він і справді був схожий на принца...

Ерієс п'єр Голькінт - принц Королівської імперії.

– Ваше Високосте , чому ви погодились на батькові умови. Я не розумію Вас! Ви ще молодий , хоч пригай. А будете відсиджуватися в цій академії. На Вашому б місці я...

– Кір , ти не на моєму місці , запам'ятай це. І в мене були на те свої причини. Молодий не молодий , але працювати по дорослому вже треба. - відповів я , дивлячись у вікно карети.