Крилата. Небо для двох

Глава 8

Сад був розфарбований квітучими трояндами, у всі відтінки червоного кольору. У повітрі повис солодкий аромат, дзижчали бджоли, пурхали метелики, я відверто розімліла серед цієї безтурботності, зі смаком доїдаючи третє яблуко з кошика, який притяг нам слуга. Дозрілі до білизни плоди лежали на серветці, блищачи на сонечку вимитими боками.
У спину упирався стовбур яблуні, обличчя пестило сонячне проміння, Яр лежав на траві, зручно розмістивши голову на моїх колінах. Дракон задоволено мружився на сонці, зі смаком хрускаючи яблуком. Якщо можна описати щастя, то, на мою думку, воно виглядає саме так.
- І що за обряд ти хочеш провести? - Уточнила я, задумливо перебираючи пасма волосся дракона.
Косу я йому благополучно розплела.
- Єднання, - дожувавши плід, пояснив дракон. - Це старий як небо обряд,  у мого народу немає весіль, ми не робимо спільним надбанням свої обряди, немає порожніх клятв, обіцянок, натовпу п’яних гостей. Це риса людської раси — робити спільним надбанням факт союзу, що відбувся.
- У людських весіллях теж є чарівність, - вирішила заступитися я за свою расу. - Все ж таки пісні, танець молодих, обряди. Клятви, обітниці, таїнство.
- Ха! - Видала капостна рептилія, підкидаючи яблуко в руці. - Таїнство на очах сотень свідків. Порожні клятви та слова, слова, слова.
- Це обітниці! - я навіть вирішила образитися... так, щоб знав, гад!
Яр відкинув голову назад, заглядаючи мені у вічі. Зітхання та розгублене похитування головою, як при спілкуванні з безнадійно дурним опонентом:
- Вам, людям, так потрібні слова? - зітхнув дракон. - Невже вони важливі?
- А вам? - Знизала я плечима.
- Присягатися можна в будь-чому, говорити будь-що, але суті це не покаже. Істина лише тут, - Яр притис руку до своїх грудей, де билося серце. - Чи важливі слова, якщо серце любить?
- Клятви все ж таки священні.
- Ага, - з глузуванням закивав дракон, відкинувши в траву огризок. - І це не заважає зраджувати, бити дружину, кидати дітей напризволяще.
Я замовкла, обмірковуючи слова дракона. Мудрі, до речі, слова. Сумно, але Яр, як завжди, має рацію, описавши всю складність відносин людей парою влучних фраз.
- А ще обов’язково бійка, пиятика і нещасні наречений і наречена, які, коли доберуться до ліжка, то окрім сну вже ні на що не здатні, - підсумував усе вищевикладене дракон. - У нас обряду достатньо, щоби знати, що пара з’єдналася в союзі.
- Які ви чудові, - хитро зауважила я.
Мене зміряли глузливим поглядом, задумливо хмикнули і Яр великодушно промовив:
- Заради спокою Каратая, я потерплю весь цей ваш бедлам і навіть боровичківські хороводи з ритуальними танцями та піснями.
- Дякую, - з усмішкою подякувала я за ласку.
- Будь ласка, все для тебе, радість моя, - кривляючись, промовив дракон.
- Каратай збожеволіє від щасття.
- Він уже й так божевільний, - пирхнув дракон.
- Яр! Ось за що ти так його не любиш?
- Я на тобі одружуюся. Любити недомайстра я не зобов’язаний, - нахабно заявила крилата зміюка.
Я не втрималася і заліпила нахабі по носі щелбан.
- Ай! – Яр розгублено потер травмований орган нюху. А потім ображено промовив: - Він мене теж не шанує.
- Зате Вільха тебе обожнює, - знову з’їхидничала я.
- Ну, а хто встоїть перед моєю харизмою? - Заявив дракон, граючи бровами.
- Так собі харизма, - похитала я головою. - А характер ще гірший.
- А навіщо ти за мене йдеш? — так само лежачи, кривлявся Яр.
- А я ще не вирішила... може, й не піду, - я вирішила не відставати від дракона в єхидстві.
- Підступна... - простогнав дракон і потягнувся до мене для поцілунку.
Я, як і раніше, сиділа, нахилившись над драконом, а він лежав, спираючись на лікті. Сонячні промені грають у фіолетових очах, волосся розсипалося по моїх колінах, на губах така самовдоволена-самовдоволена усмішка. Вирішила зіпсувати дракону малину, і, теж дивлячись у нахабні змієві очі, відхилилася назад, уникнувши поцілунку. Дракон скривився, знову ліг мені на коліна, дивлячись у небо, навпомацки порився в кошику, вивуджуючи нове яблуко.
- І що ж є ваш обряд? - З глузуванням озвалася я.
Яр хмикнув і, задумливо примруживши очі, глянув на сонце. Ну ні дати ні взяти ситий і нахабний кіт. Дракон переплів наші пальці і підніс до губ мою руку.
- Уяви, - почав він, повільно цілуючи мої пальці. - Ніч. Обривистий берег біля моря, гряди скель, що чорніють вдалині. Цикади співають у високих травах, і ритуальне багаття на галявині... І лише двоє, ті, хто вирішив пов’язати свої долі. Так, пафос це драконяча манера. Я представила все викладене вище, і довелося визнати, що у драконів обряд більш поетичний. Але у нас веселіше. А ще мене осяяв здогад.
- Яр? - Заглядаючи в нахабну фізіономію, видихнула я. - А тоді, коли тебе василіск поранив... і коли ти... Ти тоді про трави, багаття та гори теж говорив.
- Мда? - обізвався Яр, з особливо гучним хрускотом вгризаючись у яблуко. - Було діло... проговорився.
Здогад, що осяяв мене, торкнувся до глибини душі. Адже виходить, що ще тоді, будучи майже в маренні, він зізнався мені в почуттях.
- Не клеїться в мене з пропозиціями, - зітхнув дракон.- Ну, хоч домовилися, і то добре. А то силою довелося б тебе в гори тягнути!
- Ти б не посмів.
- Мммм? Впевнена?
Я обережно прибрала чубок з нахабних фіолетових очей. Провела пальцями по переніссі, окреслила посмішку на губах Яра. Як довго я не помічала, що було так очевидно. І його доброта, і шляхетність, і турбота, а те, що характер поганий і вдача гаряча, так у всіх недоліки є.
- Ти вибуховий і часом тебе складно зрозуміти, але я не зустрічала нікого благороднішого і добрішого, - тихо прошепотіла я.
- Але ти мене все ж таки боялася... - так само пошепки нагадав Яр.
- Я боялася повірити, що все це реально та можливо зі мною... А ще ти був таким...
- Засранцем. Нахабною такою тварюкою, з дуже роздутою зарозумілістю, - підказав дракон. - Я б на твоєму місці теж шарахався від такого стурбованого чоловіка.
- Не будемо про те, що минуло, - прошепотіла я, провівши пальцем по драконячій вилиці. - Краще поясни, що означає пройти через полум’я?
Яр потягся, погладив мене по щоці кісточками пальців. Все той же нахабний, глузливий, зухвалий, та все ж інший. М’який, дбайливий, теплий, як липневе сонце.
- Бачиш, сонечко, ми ж народ вогненний, пристрасний, нестриманий, - вів далі Дорхе. - А в сім’ї сварки трапляються. Супутниця після обряду вже не буде вразливою для мого полум’я. У нас це ще називають „вінчання вогнем“. Страшно?
- Трохи, - ласкаво посміхнулася я.
– Це акт довіри, – серйозно сказав Яр. - Я даю тобі невразливість перед моєю найпотужнішою зброєю. За нашими законами, це вже весілля. У рівному шлюбі полум’ям обмінюються обоє.
Я замислилася, гризучи своє яблуко. Це серйозний дар. Яр акуратно забрав з моїх рук огризок і перекинув мене на плед, нависаючи зверху.
- Про що замислилась?
- Про те, як у вас все складно, - розгублено ведучи пальцем по його грудях, пробурмотіла я.
Дивитись на такого Яра було справжнім задоволенням, жилет він стягнув, залишившись в одній сорочці, волосся розсипалося по плечах, очі сяють. І за що мені це все? За якісь заслуги?
- Данні, - голос у Яра став сиплим, - ти навіщо так робиш?
– Як? - Здивовано дивлюся на нього.
- Ти, до речі, не відповіла, згодна на обряд чи ні, - так само хрипко повідомили мені. - І так не сказала. Це відволікаючий маневр?
- Подобається? Давно хотіла це зробити, - посміхнулася я дракону, так само ковзаючи рукою по його торсу.
Навіть крізь тканину відчувалося тепло його тіла, а ще тремтіння, що видавало напруження м’язів. Дикий, сильний, небезпечний та весь мій. З глузду з’їхати можна.
- Твій м’ясоїдний погляд я помітив ще на практиці, - стежачи за рухом моєї долоні, прошепотів Яр.
- Неправда.
- Правда, - реготнув змій. - Маленька розпусниця.
– Ну, знаєш! - я ображено відвернулася і руки прибрала.
- Ем... куди? - заволав нахаба.
- Тобі ж не подобається, - пирхнула я.
- Хто сказав?
- Хто обзивався?
- Я захоплювався, - образився Яр. - Знаєш, твій безневинний вигляд і пристрасна натура - це просто вбивча суміш. А як ти стогнеш навіть від поцілунку... Ммммм...
І погляд мрійника, спрямований у небо. Неможливий. Він просто неможливий, ні пристойності, ні заборон. Змій. Відчуваю, що знову червонію під його таким жарким поглядом. А Яр раптом міцно обійняв, ледь не задушивши в обіймах.
- Як же мені з тобою добре, - утикаючись обличчям у моє волосся, прошепотів дракон. – Ми майже родина.
І ось це сказано таким голосом... У ньому стільки щастя, радості, ніжності. Але у всьому цьому я почула ще й гіркоту. Затаєний біль. Звідки? Я обережно підвела на нього погляд, роздивляючись улюблені риси. Здавалося, що на коротку мить з дракона злетіла маска, оголивши переді мною його душу. Наші очі зустрілися, задумливі сині та безмежно сумні фіолетові з тонкими нитками зіниць.
Мене пробило тремтіння від дивного усвідомлення і від здогаду, що вразив мене. Я бачила цей погляд ще у притулку, коли сироти просили розповісти про свої сім’ї дітей, які виросли не на вулиці. В їхніх очах була туга та біль забутих, викинутих і нікому не потрібних звірят. Вони не знали ні турботи, ні любові батьків, у них були тільки мрії про щастя, що загострювали їхній біль і самотність. І ось я бачу цей погляд у дорослого та сильного чоловіка.
- Яр, - з тремтінням у голосі запитала я, - а як ти потрапив в орден?
- Приїхав, - крізь зуби видихнув дракон, знову ховаючись за нальотом байдужості та глузування.
- А твоя родина?
- Я ріс серед вартових, - відмахнувся дракон, а потім різко підвівся, потягнувши за собою. - Нудне армійське життя, іскорка.
Мене ривком спритно поставили на ноги, а потім узяли на руки, закружлявши на місці. Я заверещала, хапаючись за плечі дракона. Мене ще кілька разів підкинули, змушуючи задихатися від сміху.
- Люблю тебе, моя Данно, - прошепотів Яр, а потім ще голосніше крикнув у синіюче над нами небо:
- МОЯ!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше