3. Максим Піддубний у відпустці.

Вперше побачити труп, відчуття можна прирівняти, коли різко підскочив тиск: голова ниє, в очах темніє, кров гупає, що розірве зараз череп, а тіло стає крижаним, нудота і легке запаморочення. Максим не міг ясно думати, мутні очі детектива вдивлялись в його заціпенівше обличчя. Все ж страшно бачити смерть. Оговтатись було не легко, а дихати ставало важко.

Холод стіни приємно щипав спину, якою щосили впирався у неї, тремтячою рукою він повільно дотягнувся до ручки дверей, а вони піддалися легко. Максим просковзнув крізь щілину, опинившись в коридорі, зігнувся навпіл, ніби ріжуть в облясті живота. Долоні обпершись об стіну кольору неприємного зеленого, а перед очима з'являлися проблиски минулого: теплий вітер, голосний сміх, яскраве світло, потім біль і такі ж мертві очі.

Важкі спогади зупинились, коли далекі голоси ставали ближче і виразніші. Два чоловіки у формі підбігли і міцно стиснули руки. Кожна дія супроводжувалась грубістю та якоюсь безкомпромісністю, вони явно не хотіли слухати заперечень і пояснень.

• Ми вас забираємо у відділок. Там поговоримо.
• Що? Та я знайшов труп Андрушка, а не вбивав його! Та ви знаєте, хто я?!

Поліцейські не слухали, тому Максим зупинився і замовк. У відділку подзвонить адвокату і, звичайно, його чекає розмова зі Стасиним, дуже неприємна розмова. Відділок виглядав непримітно, як звичайна будівля у звичайному провінційному містечку, знайти його можна було по знаку, який виднівся високо на стовпі, що неподалік. Кімнатка, куди закинули Максима, виглядала ще гірше, ніж сам відділок. Обшарпані стіни і неприємний запах цвілі, що в'їдався у ніздрі, лякали більше, аніж перспектива самого допиту. Дивно, але в цей момент Максим впевнений в собі і вперше він був готовий використати своє становище і вплив.

Двері скрипнули і голосно зачинилися. Стасин з кам'яним виразом обличчя, не дивлячись на Піддубного, дуже повільно поклав на сірий стіл папку. Він, в сірому костюмі, що ідеально лежав на широких плечах, виглядав на палача, який готовий видати вирок. Та Максим був готовий, він чекав на перші запитання. Тільки зараз, коли слідчий сидить перед ним, зрозумів, про що говорив Ростик. Подивившись на ситуацію ширше, усвідомив, чого остерігався його друг. Здається, Максим сам обрізав тоненьку ниточку, яка могла об'єднати його і цього суворого слідчого у справі Андріани.

• Тож, пане Піддубний, розказуйте. Я уважно слухаю, — Микола не відривав погляду від паперів, голос цілком спокійний, а навіть, байдужий. Максим очікував чогось зовсім іншого, аніж «розказуйте». Та методи в Стасина точно інші, як і він на поліцейському полі.
• Ви не запитаєте мої дані і таке всяке? Для протоколу, — дурнішого запитання годі придумати, чого це Максим хотів відтягнути неминуче, і сам не розумів. Така фраза розвеселила слідчого Стасина, що було не дивно, він то й дивитись почав прямо на підозрюваного.
• Мене мало цікавлять протоколи, пане Піддубний. Перш за все, я хочу правди. Тому, будьте добрі, і скажіть правду.
• Так, я знав Андрушка. Впевнений, ви уже знаєте, що він був приватним детективом із столиці. Не важко два додати два.
• Та все ж, я хочу почути це від вас.
• Так, я найняв Андрушка, щоб той попрацював над вбивством моєї подруги. Хіба це так дивно? Ви ж не хочете нічого мені сказати. Не думаєте, що наша повна співпраця була б корисною справі?
• Ви щойно довели, що приховуєте інформацію.
• Ні, пане Стасин, це ви перші почали приховувати деталі смерті Андріани і недоговорювати усієї інформації. Я лише не хотів відставати.
• Вас бачили біля тіла.
• Бо я його знайшов.
• Чому ви приїхали?
• Андрушко не давав про себе знати кілька днів, що мене занепокоїло. Я вирішив дати йому на горіхи, вважаючи, що він тут розважається або просто занедбує свої прямі обов'язки. Щоб застукати на гарячому, мій приїзд мав бути несподіваним. Двері готельного номеру були відчинені, я зайшов, розгардіяш в середині і я вийшов. Вже в коридорі почув дивний шум за дверима, пішов тому напрямку і, відчинивши двері, побачив мертвого детектива. Усе, кінець. І це правда.
• Правда, кажете? То чому мене не покидає відчуття, що ви чогось недоговорюєте, пане Піддубний? А на таке у мене чуття, повірте.
• Не знаю, про що ви говорите. Той, хто мене бачив, можливо, ця людина бачила і вбивцю.
• Ні. Іван Андрушко був уже мертвий більше години до вашого приїзду. Найімовірніше, тіло зсунилося і вдарило об двері, що ви і почули. Продавчиня з магазину навпроти підтвердила час, коли ви приїхали, — Стасин замовк, розглядав молоде обличчя чоловіка, який під маскою багатія ховав болючу таємницю. Він добре це знав, багато побачив таких за своє життя. Саме тому він апріорі не має надії на совість в цих мажорів.
• Ви увесь цей час знали, що я невинний. І не обов'язково було мене везти сюди в такому неперевершеному супроводі! Цирку захотілось?! — Слова не долетіли до адресата, що не могло не злити. Емоції вирували лише в Максима, слідчий же був спокійний, як і на початку бесіди.
• Ви ж надасте усі матеріали, що детектив для вас нарив в моєму місті? Добровільно, звичайно. Ви ж говорили про співпрацю, пане Піддубний, почнімо з такого невеликого красивого жесту. Ми з вами ще сконтактуємось. Ви вільні, пане Піддубний. Гарного вам дня.
• Ви мене за дурня маєте? Усе, чого хочете, я вам дам, бо ж на вашій стороні закон. Та невже ви справді думаєте, що я повірив у ваші брехливі словечка? Ми ще побачимось, пане Стасин.