Криптонім "шеф"

7. Подруга з таємницями.

Аліса не відповіла, в голові була каша через недавні близькі моменти з Максимом. Вона й сама уже не знала, чи хоче перебувати з ним так часто в неоднозначних ситуаціях. Він мовчав, зрозуміти, яке у нього ставлення до того, що було, не зрозуміло, а запитати якось занадто низько. Але, якщо так і далі продовжуватиметься, то Аліса переступить через усе, що там називають гордість, і поговорить. І буде це жорстко.

Та поки ще терпіння була, чаша не переповнена, тому залишалось уникати погляду і всякого контакту з Дзюбою, і все буде добре. Все ж контракт був важливим, мрія могла здійснитися, вона ж так довго цього чекала, щоб ось так втекти через чоловіка.

  • А тобі нащо? — Люди підходили, усміхалися, привітно теревенили з дівчиною, а Максим було цікаво, як так багато людей знають одну дівчину. — Максе, навіщо тобі знати?
  • А тебе багато людей знає, — Алісу розізлило, що її не було почуто, проігноровано.
  • Так, знає. На відміну, від декого, то вони мене навіть трішки поважають. І слухають, що я говорю.
  • Не злись. Я ж не спеціально.
  • У тебе все не спеціально, знаєш.
  • Що? — Максим здогадувався, про що мова, та краще включити дурачка, аніж довести до скандалу посеред благодійного ярмарку.
  • Нічого. То, що буде в неділю?
  • Підеш зі мною оглянути квартиру Андріани? Можливо, там вона заховала записник.
  • Це ти так мене переконати хочеш?
  • Виходить? — Максим знову робив те, чого не можна було, але так хотілося. Він знову підійшов занадто близько, вона злилась, але їй так личили ті бісики, мимоволі усміхнувся. Алісі стало важко дихати, забракло повітря, ніби простір парку занадто малий. — Ти мені потрібна. Я справді хочу тобі допомогти. І без тебе не буде так цікаво.
  • Козел, — маленький, у порівнянні з м’язистим чоловічим тілом, кулак вдарив у груди, та це було більше напоказ, аніж, щоб заболіло. — Я тобі клоун, щоб весело було? Не відповідай. Я піду, бо мені потрібний цей наказ. І лишень через це.
  • То звідки тебе знають усі ці люди?
  • Я допомагала збирати гроші на лікування разом з Денисом. От і знають. Ми так і познайомились. І саме від мене він дізнався про вакант в ресторані, — Аліса витягла ще одну порцію аксесуарів, розклала їх на столі, а потім вирішила продовжити, хоча Максим її, звичайно, про це не попросив. — Це ж так класно, коли до тебе підходить людина, усміхається, обіймає, а потім каже «ти мені життя врятувала». Навіщо допомагати, якщо не можна відчути того добра, що зробив?
  • Не завжди можна поспілкуватися. Відстань, скажімо.
  • Так, але завжди можна знайти можливість. Наприклад, благодійний фонд Піддубного кожного року організовує зустріч, де можуть зустрітися врятовані і рятувальники. Що правда, то самого Піддубного не було на жодній, але він не розуміє, що втрачає, — чомусь одразу згадалась Діана. Сам того не знав, а він їй допоміг, і отримав віддану колегу, якій точно можна довіряти. Він не відчував того, про що говорила Аліса, але зрозумів, що його життя мало багато дірок, які він не помічав. — Знаєш, як життя починаєш цінувати? Ніби, холодний душ прийняв, бо розумієш, що хвилина і тобі можуть озвучити вирок. Треба ризикувати, пробувати, здаватись, жити.
  • Ти так говориш...
  • Так, моя мама померла від раку. Лікування дало результат, але за півроку хвороба вернулась і ще за місяць вона померла. Мені тоді було сімнадцять. Начебто змирилась, але якось і не дуже. Уже дев'ять років минуло, а не віриться, що її нема. Батько вирішив втекти і пішов в дальнобійщики, казав, що завжди хотів подорожувати, ця робота якраз ідеальна.
  • І ти ризикуєш? Пробуєш? Живеш?
  • Ні, — Аліса розсміялась, щоб приховати сльози. — А треба, — раптове тепло довкола розслабило кожну клітину. Максим її обійняв, мовчки, лише сильніше пригортав до себе, аж поки не відчув, як Аліса видихнула і піддалася. Заплющила очі, по-хазяйськи поклала голову на груди і вдихала запах, який так і приносив насолоду. — Дякую.
  • Завтра я по тебе заїду.
  • Не треба машини, ми пішки пройдемось, це недалеко, — вона ще й досі була в обіймах, відпускати Максима зовсім не хотілося, вже так добре було з ним, та відчувала таке лише вона, чомусь так в цьому була впевнена. Зібравши сили, Аліса відсторонилася. — Прийдеш до мене.

Таємничий ключ рука міцно стискала, щоб раптом ноги не виросли, і він не побіг. На вулицях зранку було тихо і безлюдно, так спокійно і гарно. Максим уже й забув, як це тихо. Ще зовсім недавно тишина його лякала, терпіти не міг, а зараз вдихав, як наркотик. Раптом йому сподобалась тиша і спокій, почути свої думки, пережити моменти і приємні, і не дуже. Він хотів побачити Алісу, ввечері Максим твердо вирішив не протистояти своїм почуттям. Жодного разу за дев'ять років він не відчував того, що зараз. Чи не хотів, чи було страшно, та зараз уже не боїться. Ярмарок відкрив йому очі, Максим хоче бути з цією дівчиною, розчинитися в ній, радіти їй і насолоджуватись моментами, метеликами в животі. Та цього не буде, поки між ними брехня.

Аліса чекала надворі, їй було так само цікаво, що ж приховує таємна квартира. Не могла вона відвести погляду від Максима, ніби не людина, а магніт. Тільки зрозуміти не вдавалось, страшно було почути, що це все гра, а їй уже було не до ігор. Максим занадто сильно запав в душу, знала Аліса, що вона за крок до кохання.

  • Привіт. Довго чекаєш? Холодно зранку, я б чемно постукав, — знову промениста усмішка, яка здається, гіпнотизує кожного, хто подивиться.
  • Не холодно, як на мене, чудова погода. Місто в такий час спить, так приємно. Пішли? — На відповідь не чекала, повернула в найближчий провулок, і сварила себе за надмірну відкритість. Йому й так не цікаво, чого ж так хочеться стати ближче? — Скажи, а скільки ти тут будеш? Ну, в нашому місті?
  • Скільки треба. А що?
  • Та так питаю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше