9. Минуле Макса.

Цілий день Максим обдумував, що робити з інформацією про переказ грошей його батька Андріані, подзвонити або приїхати і вибити правду, можливо, зовсім нічого не робити, а довірити це комусь іншому. Думки плутались, як нитки в клубку, ще й Аліса не відповідала на дзвінки. Тільки думаєш, що можна розслабитися, як завжди щось стається. Трохи погуляв містом, ноги самі привели його до свого ресторану, але всередину не заходив. Прийшов сюди, щоб раптом вдасться побачити Алісу. Через панорамні вікна він впізнав знайому постать. Аліса працювала, клієнти її любили, ще б пак! Одні ямочки чого варті. Якщо вона на роботі, отже, все добре. Усе, що залишалось, це чекати закінчення робочого дня, щоб побачити Алісу.

За вікном стемніло і здіймався вітер, з роботи Аліса уже мала повернутися, та у нього її не було. Щось недобре витало в повітрі, а Максим це відчував, що змушувало жахатися очікування. Він знову набрав Алісу, гудки йшли, один за одним, уже здавалось, що ще один звук і голос дівчини продзвенить, зрушивши важкий камінь з серця. Та довгий протяжний звук повторювався знов і знов. Максим не став витрачати час на сумніви і здогадки, зібрався і поїхав до будинку Аліси.

Світло у вікнах було доказом, що Аліса там. Максим шукав пояснення, чому ж дівчина не дотримала обіцянки. Щось важливе мусило статися, щоб вона так вчинила. З кожним кроком Піддубний набирався сміливості, готувався почути щось страшне. Кулак зупинився за міліметр до дверей, Максим себе не розумів, чого йому так страшно. Страшно через те, що йому скажуть, що він побачить, або це звичний страх чоловіка, який нарешті покохав. Звідки йому знати, це вперше, коли він відчуває і знає, що закохався.

Таки постукав, раз, потім другий. Чемно чекав, коли йому відчинять, та двері не рухались досить довгий час. Коли ж нарешті дверна ручка зарухалася, то на порозі стояв батько Аліси, вираз обличчя видавав його невдоволення, а то і, можна сказати, готовність дати гарного прочухана.

• Добрий вечір.
• Не знаю, чи він такий добрий для тебе, — двері зачинились за чоловіком, він ступив ближче до Максима, здавалось, холодний вітер не мав влади над цим мужчиною. — Слухай, хлопче, я не знаю, що там сталося між тобою і моєю донечкою, але ти напартачив. Вона не хоче тебе бачити, вона розлючена і ображена, який з мене батько, якщо я її не захищу.
• Але я нічого не зробив. Я не знаю, що сталося.
• Мені твої виправдання не потрібні. І не проси, щоб тебе впустити аби поговорити з Алісою. Цього не буде. Єдине, що вона сказала тобі передати, це те, що ти їй брехав, а вона уже знає правду, — Максим відчув слабкість в усьому тілі. Звідки, Аліса могла дізнатися правду? За одну ніч? В голові не вкладалося. — Краще тобі йти. Не бачити тобі моєї доньки. Знаєш, не подобався ти мені з самого початку, але зараз бачу, що ти й справді небайдужий до Аліси. Я теж дещо бачу. Шкода тебе мені, хлопче, але це не мій вибір. Йди додому, раптом завтра буде краще.
• Дякую.

Єдиним розумним рішенням було послухати слів батька дівчини і йти додому. Усе в квартирі почало давити, нагадувати про ті кілька миттєвостей з Алісою. І знову тиша стала ворогом. За вікном до вітру додався сильний дощ, краплі стукотіли по вікні, а Максим перебирав усіх можливих людей, які б могли розказати Алісі, хто він. Та ніхто не підходив, він був обережним. Навіть, Роман його не бачив, був то всього двічі в місті. Він чудово розумів, що таке нелегко пробачити, потрібний час. Максим надіявся, що його брехню можна простити, якби тільки Аліса дозволила йому пояснити. Якби...

Залишатися в Золотому причини більше не було, якщо і була, то Максим її не шукав. Наступним кроком буде розмова з батьком про гроші, які отримала від нього Андріана. Важка розмова, як і дев'ять років тому. Валізу зібрав за кілька годин, Максим не поспішав, він і сам не знав, чого хоче, які почуття вирують в душі. Роздоріжжя річ страшна, можна загубитись у власному житті. Піддубний ще раз набрав Алісу, та результат був незмінним. Це був той знак кінця, в який Максим не хотів вірити. Він видихнув: важко і з полегшенням одночасно. Під звук дощу сів в орендоване авто і поїхав назад у своє старе життя.

На цілих два дні Аліса захворіла, щоб не з'являтися на роботі, сама сміялася, що від Максима набралася таких хитрощів, тільки вголос цього не говорила. Вона ж знала, що буде плакати через цього паскудника, але втриматися, щоб не піддатися його чарам, не могла. В її голові не хотілося вкладатися те, що Максим приховав від неї документ. Він знав, наскільки папірець важливий. Бо Максим егоїст, бо він її використав, як сказав незнайомець. Ні, в це вже точно Аліса не вірила. Але причину хотіла знати.

Та того вечора, коли Максим прийшов до неї додому, було занадто боляче, щоб з ним розмовляти. Вона злилась, бо хотіла до нього вийти, побачити, але це б означало пробачити. А цього зробити не могла. Більше Максим не дзвонив, вона надіялася, що Максим зрозумів натяк батька, щоб дав трохи часу. Але ото вже третій день, як від Максима нічого не чути, а на роботі він не з'являвся. Тепер уже дівчина не на жарт почала турбуватися, раптом йому стало гірше, якесь несподіване непередбачуване ускладнення після побиття. Чекати більше не було сил, Аліса зібралася і пішла до квартири Максима.

 Погода була не кращою, аніж кілька днів тому, похолодало і дощ ставав щораз частішим явищем. Дівчина стояла перед дверима хвилин двадцять, як ідіотка, але щось не дозволяло піти. В голові одна одну змінювали жахливі картинки, в руках уже був телефон, та наважитись подзвонити було так важко.

• Його нема, — знайомий чоловічий голос налякав дівчину. Позаду стояв новий таємничий друг Роман із самовдоволеною усмішкою. — Він поїхав.
• Звідки, ви знаєте?
• Досить уже на «ви». Знаю, от і все.
• Ти знаєш, куди він поїхав?
• Вирішила пробачити брехню? — Від несподіваного припущення брови поповзли вверх, Роман засміявся.
• Вирішила вияснити брехню. Хочу знати правду.
• Правду? То ти з ним не говорила?
• Ні. Ще ні. Але хочу поговорити. Тому, якщо знаєш, де він, то скажи, — Роман підійшов так близько, як можна було. Аліса ледь втрималася, щоб не відступити, вперто витримувала його погляд на собі, так і віяло небезпекою від нього. Але вона й гадки не мала, де шукати Максима, а якщо не поговорить з ним, то не вибачить собі цього.
• Ти справді готова до правди? Бо вона може тебе ранити.
• Це уже мені вирішувати. Або кажи, або йди.
• Я точно знаю, де він буде завтра зранку. Записуй адресу швиденько, а то передумаю, — нотатки на телефоні ідеально підійшли, щоб записати адресу. Роману було весело, давно він так не грався з братом. Він би хотів побачити вираз обличчя Аліси, коли та зрозуміє, що її офіціант і є самим Піддубним.
• Що там знаходиться?
• Це офіси Піддубного. Він там буде, в його кабінеті. Але не дзвони до нього, не попереджай, що приїдеш.
• Чому?
• Це дуже важливо, просто довірся мені.
• Дякую.