Глава 2

- Джеку, Джеку! – мов дзвіночок, лунав голос поруч із Джеком.

Він повільно посміхнувся, не поспішаючи розплющувати очі. Джеку хотілося затримати сон, що вислизав. Іноді йому здавалося, що це дуже важливо - доглянути сон до кінця, щоб зрозуміти... Але що тут можна зрозуміти, якщо сестричка стрибнула йому на коліна, і смикає за волосся.

- Джеку, - скривджено мовила Джейн. – Ну розплющ очі. Я бачу, що ти не спиш!

Зітхнувши, Джек повільно розплющив очі. Досягши свого, сестричка з задоволеним вереском скочила на ноги, і закружляла перед ним у своїй новій сукні.

- Ну, як? Тобі подобається?

Джек любив Джейн, мабуть, більше, ніж двох інших своїх сестер. Вона була така безпосередня, так по-дитячому наївна. Завжди в доброму настрої, Джейн не вміла ходити спокійно. Джеку здавалося, що вона завжди трохи пританцьовує, і якщо дати дівчині волю, то вона як молода лань, бігатиме і стрибатиме, не звертаючи уваги на сердиті вирази сестер.

- Не личить дівчині у твоєму віці поводитися як дитина, - частенько вимовляли сестри Джейн. - Джеку, скажи їй!

Але Джек не міг і не хотів змінити Джейн. Йому подобалося, що вона поводиться як дитина. Він любив її балувати, знаючи, в яке захоплення прийде сестричка, якщо їй принести поранену пташку, або кошеня, або купити нову сукню, яку Джейн так хотіла.

Ось і зараз Джейн повернулася із сестрами після прогулянки, та знайшла його подарунок.

- Воно тобі дуже личить, - задоволено промовив Джек.

Джейн знову стрибнула йому на коліна, і дзвінко поцілувала у щоку.

- Дякую, братику. Ця сукня наче з казки!

- Так… Цікаво, скільки воно коштує? – поцікавилися гучно.

Джейн злякано обернулася, і зіскочила з колін Джека. У кімнату ввійшли Британі і Роуз – інші сестри Джека.

- Воно варте того, щоб купити його для Джейн, - ліниво позіхнувши, відповів Джек. - Моїх грошей цілком вистачає, щоб балувати вас, сестрички.

Британі та Роуз розпливлися в посмішках. Джек любив усіх своїх сестер, але іноді йому здавалося, що Британі та Роуз ставляться до нього зверхньо, що неприпустимо жінкам у їхньому суспільстві. Вони ніби знали щось, що було для Джека недоступне - в їхніх поглядах він читав легку зневагу.

- Дівчатка, ну буде вам! - заступилася за брата Джейн. - Він і вам, напевно, щось купив. До того ж, ми не бідні, і не повинні відмовляти собі в маленьких радощах.

Джейн знову закружляла перед дзеркалом. Сукня була чудова: біла, батистова, з відкритими плечима - вона дуже йшла Джейн. Британі та Роуз переглянулись і з розумінням зітхнули.

Джек писав оповідання, які мали успіх, і приносили їх сім'ї прибуток. Звичайно, він неодноразово натякав сестрам, що в їхньому віці пора вже задуматися про заміжжя. На що сестри зі сміхом відповідали, що для сімейного щастя їм вистачає Джека.

Коли вони були ще дуже малі, їхні батьки загинули – під час бурі блискавка потрапила до їхнього будинку у лісі. Діти насилу встигли вибратися, а батьки залишилися поховані під палаючими стінами будинку. Джек теж постраждав - на нього впала балка, і хлопчик знепритомнів. Дівчатка тягли брата на собі, поки не дісталися до невеликого села, де почали стукати у двері, просячи допомоги. Одна добра жінка відчинила двері, обігріла, нагодувала дітей і дала їм дах над головою. Джек провалявся непритомний кілька днів.

Дівчатка по черзі чергували біля його ліжка. Коли Джек прийшов до тями, виявилося, що він нічого не пам'ятає. Дівчатка ридали, і розповідали про те, що сталося. Джек усвідомив, що тепер він голова їхньої родини, адже іншої рідні вони не мали.

Погостивши трохи у жінки, і, почекавши, поки Джек зміцніє, дівчатка сказали, що поїдуть до міста. Жінка була стурбована подібним рішенням дітей, вона не хотіла їх відпускати. Але дівчатка запевнили її, що в місті вони мають будинок, в якому вони з батьками жили взимку. Жінка сумнівалася, чи відпускати таких маленьких дітей самих у місто? До того ж почалися гоніння на фей та інших надприродних істот. У містах усіх перевіряли, іноді під підозру потрапляли навіть пересічні люди. Що вже казати про маленьких дітей без нагляду дорослих?! Згинуть у підвалах інквізиції!

Якось уночі дівчатка розбудили Джека і дуже тихо, щоб не розбудити добру жінку, яка дала притулок дітям, вибралися з дому. До міста було не так уже й далеко, і діти, порадившись, вирішили йти пішки, ховаючись від людей, щоб не привертати до себе уваги. Так, за кілька днів вони дісталися міста. Там уже не було великого сенсу ховатися. Простіше було загубитися в натовпі людей, які поспішають у своїх справах. З уривків розмов діти зрозуміли, що інквізиція впритул взялася за винищення фей та інших істот. Перевіряли всіх і кожного, хто викликав хоч найменші підозри. Тому, ще здалеку побачивши фіолетові плащі інквізиторів, діти ховалися.

Джек пам'ятав усе це ніби в тумані - він покірно виконував вказівки дівчаток, не питаючи і не дивуючись нічому.

Цілий день діти бродили містом. Дівчатка вивчали будинки, повз які проходили. Вони пояснювали Джеку, що після пожежі погано пам'ятають, що було до нього, тому не можуть знайти свій будинок. Але, нарешті, Роуз вигукнула:

- Ось він!

Діти зупинилися біля чудового триповерхового будинку з ліпниною та чорним сонцем на картуші в елітному районі міста.