Крижана ягідка

Розділ 9

   Понеділок розпочався з дзвінка нашого постійного клієнта та його запитання, а що конкретно у нас трапилося, що протягом двох тижнів він не може договір погодити? Питання було цікаве. Розпочала з відділу продажу. І начальник зі своєї легкої руки викликав менеджера й ми довідалися, що договір вже два тижні як знаходиться на підписі у директора.

- Сергію, - ласкаво поцікавилася я у менеджера, - я вас правильно зрозуміла, два тижні за нами бігає з мішком грошей клієнт і говорить, що візьміть у мене гроші, а ми за цей час не спромоглися договір підписати? І такі: «Та, ні…не треба…Ми ж щодня гребемо лопатою мільярди…Одним мільйоном більше, одним менше, вже значення немає…»

На моєму лагідному тоні уже можна було повіситися. І Сергій важко ковтнув й перевів сполоханий погляд на начальника.

- Так, я підходив, а секретар сказала, що директор зайнятий, - нещасним голосом повідомив менеджер.

- Де договір зараз?

- Я залишив секретарю для підпису директора.

До начальника продажів дійшло швидше й у нього трохи засмикалося око.

- Чудово! - прошипіла я. - Це відмінна робота, якщо ми хочемо втратити клієнта. Кращого способу й не придумати. І раз ніхто з вас не спромігся за два тижні розібратися з договором, то я займусь цим питання. Але, я сподіваюся, ви усвідомлюєте, що якщо бажаєте залишитися тут на роботі, то до своїх обов’язків потрібно дбайливіше ставитися. Й на роботу ви ходите не тільки штани нові носити. Як можна змусити КЛІЄНТА чекати ДВА тижні? Я не розумію? - рикнула я, тамуючи бажання простою і доступною мовою пояснити, що я про це все думаю.

- Але Радано Дмитрівно…- спробував щось сказати у своє виправдання начальник…

Та я вже не чула. Розвернулася й пішла до директора. Те, що мене ніхто не чекав було зрозуміло по секретарці, яка жувала цукерки.

- Директор на місці? - похмуро глянула на неї.

- Так, - похапцем сховала вона цукерку, - але він зараз зайнятий…

- Так? - виштовхала розуміючу посмішку, -  А я не надовго.

Правила етикету були в мене намертво впаяні й у двері особистого кабінету директора я постукала.

Демид Сергійович сидів втупившись в ноутбук.

- Демиде Сергійовичу, маю термінову справу, - пройшла я до столу.

З мученицьким виглядом він обвів мене поглядом.

- Що трапилося? - слідом нахмурився він, оцінивши мій вираз обличчя.

 - Сьогодні до мене телефонував один з наших постійних замовників й скаржився, що вже як два тижні не може отримати підписаний договір. Ви можете приділити свою увагу даному договору? Це наш постійний клієнт й він важливий для компанії. А втратити завжди легше, аніж знайти.

- Що за договір? - буркнув він.

- Договір з компанією «Айред». Сума замовлення майже у пів мільйона.

- Я не зустрічав такого договору.

Та я спокійна, як «бронзовий статуй» й не шукаю привода, щоб когось вбити. Хоча, підозрюю, що бажання знищити швидко і якісно нахабно лізло з моїх очей.

Й Демид Сергійович розпочав переглядати документи, що були у нього на столі. Переклав все з однієї купки на іншу. А я нічого. Я стою.

Демид Сергійович, потягнувся до телефону й викликав секретарку. Дівчина лебідочкою впливла у кабінет.

- Карина, де договори на підпис?

- У вас на столі, - розгублено моргнула вона.

- У мене на столі немає договору з компанією «Айред», - перевів він погляд на мене.

- Карино, з відділу продажу, менеджер Сергій, два тижні тому, приносив на підпис директору договір з компанією «Айред». Ви можете підказати де може бути цей договір? - з виглядом голодної змії повернулася я до неї.

Карина замислилася. Й після її тихого: «Ой!», ми обоє з Демидом Сергійовичем поглянули на неї.

- А у мене ще є нерозібрані документи, можливо там…- невпевнено пролепетала вона.

- Будьте ласкаві, перевірте чи немає серед тих нерозібраних документів так необхідного мені договору.

Й Карина метнулася з кабінету. А я перевела важкий погляд на скороспеченого директора.

- Демиде Сергійовичу, а як у вас виглядає алгоритм підписання договорів?

- Як у всіх, - процідив він крізь зуби. - Протягом дня документи збираються, а ввечері я їх підписую. Не потрібно на мене ківш критики виливати. Ще взагалі невідомо чи був той договір за який ви мені прибігли очі викльовувати.

- Пане Демид, я прибігла, не як ви виразилися «очі викльовувати», а прийшла питання вирішити. З начальником відділу й менеджером, ми вже поспілкувалися про цю ситуацію. Так не повинно бути. Клієнт не має за нами бігати, щоб ми йому документи оформили. Це нонсенс. Бо реакція у клієнта буде проста, що раз ви такі зайняті, то я піду в інше місце, де люди хочуть мені щось продати. І так! Я трішки обурена цією ситуацією. Бо цей клієнт хоч передзвонив. Тож мене тепер мучить запитання, а скільки було таких, які мовчки пішли?

- Радано Дмитрівно, ви переходите межі. Давайте ви не будете мені нотації читати, - з невдоволенням процідив він.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше