Розділ 11

  Два тижні минулися в стані напруженого нейтралітету. Один раз пан Демид навіть викликав мене для того, щоб вияснити певні нюанси роботи з основними замовниками. Уточнила. Він задумався. Тож пояснила чого так. Але дивності розпочалися з кінця другого тижня. Усі начальники відділів по черзі ходили до директора й тримали у суворій таємниці теми своїх розмов. Але при цьому, усі якось почали оминати мене поглядом. Я відчула себе, як у школі, білою вороною.

  Мої батьки будувалися й грошей нам катастрофічно не вистачало, тож і спіднички з кофточками я носила по кілька років й з пакетом ходила, коли моя сумочка зовсім втратила вигляд сумочки. І економила я на всьому. Ніяких поїздок з класом, ніяких походів на дні народження, бо ж банально немає з чим іти. О, однокласники того не могли не помітити й моя жадність стала легендою. У відповідь я стала ще більш відлюдкувата. Й все перейшло на якийсь новий виток глобальної ненависті. З мене знущалися за старий і бувало замалий одяг, насміхалися з моєї економності. Й чомусь особливої нелюбові я удостоїлася від вчительки математики…Для неї усі мої відповіді були завжди недостатньо хороші й не тільки я одна те бачила.

   Й до 9 класу я прийшла з гарно розвиненим комплексом неповноцінності. А потім був технікум, який здорово допоміг мені підняти власну самооцінку. База у навчального закладу була хороша. Спеціалізація технолог харчової промисловості мені зайшла. І по закінченню навчання пропозицію про роботу я отримала. Але мені хотілося більшого. І я пішла вчитися далі. Дуже швидко стало зрозуміло, що на ті скромні кошти, які моя родина може мені виділити, я нічого не могла собі дозволити. Їх, хіба що, вистачало оплатити за гуртожиток. Бо громадським транспортом з дому щодня не наїздишся.

  Тож моєю першою роботою була робота барменом. Знайомі дівчата працювали в кафе і я попросила допомогти мені з роботою.  Якось так вийшло, що терміново потрібна була людина і мене взяли. Мій робочий графік був доба через добу. Але в мене була робота.

  Я проходила все літо в одних босоніжках і платті-халаті. Але потім я зробила собі неймовірний подарунок - придбала ноутбук. За ним принтер й непомітно розпочалася нова ера мого життя. Роботу барменом довелося залишити після нового року, я вже такого графіку не витримувала.

   І випадково мене попросили зробити курсову, а потім я їх робила майже усьому потокові заочників. Грошей з дому я більше не просила. Я сама себе вдягала, взувала, годувала, давала хабарі й платила за мертві душі, аби в кімнаті жити одній. Тож домовлялася й викручувалася, як могла. Моє студентське життя якось непомітно пролетіло. Я була дуже зайнята. Я навіть ні разу не сходила в кіно. Бо коли у мене з’явилися гроші, то зник час.

   А зараз в мене є гроші й час, який я незрозуміло на що марную. Бо перед простим питання, а що ти хочеш Раданочко робити далі, я завмираю, як ховрах перед небезпекою. Й постійно ганяю це питання в голові. У мене від нього вже скоро буде нервовий зрив, бо я хронічно в стресі від самої себе. Чудові розваги.

   Може заміж вийти? Казала одна моя знайома, що я заміж вийшла не для того, щоб на роботу ходити. Щось в цьому є. Хоча, он інша знайома вдало мала коханця, який їх під Києвом викрутив гектар землі. Й тепер, як тільки їй потрібні гроші, то вона продає поділену  на сотки землю. І на роботу вона не ходить. Можуть же люди…І чого тільки я одна знаходжу якийсь клопіт на свою голову? І такий різноманітний і кожного разу, падлюка така, неповторний. 

   На кінець тижня, незриме напруження в офісі досягло свого апогею. Й в кінці робочого дня мене знову викликав директор. Та я вже скоро хреститися буду від таких викликів …  

  Вельмишановний пан Демид цього разу стояв біля вікна й озирнувся він тільки тоді, коли я зайшла.

- Сідайте, - пройшовся він до столу й собі сів.

Сіла й приділила усю свою увагу дорогоцінному директору. Директор задумливо вертів в руках ручку.

- Радано Дмитрівно, випливли досить неприємні факти з вашої роботи, - розпочав він здалеку.

- Я вас слухаю…- тяжко зітхнула в душі, очікуючи якоїсь каверзи.

 Таке враження, що він навмисно шукає мої боки. Чи то в мене вже параноя розгойдалася, що цей кит підприємницької діяльності горить ентузіазмом вкоїти мені якусь халепу? А ексклюзивний посвердлив мене поглядом, під його поглядом я, звісно, згадала декілька косяків, але ще не готова була каятися.

- Мені неприємно про це говорити, але стало відомо, що ви брали відкати.

Перевершив він мої очікування. Такої вечірньої служби я ще не чула.

- Так? А може ви уточните про кого саме зараз йдеться?

- Тобто це у вас звичайна практика? - вчепився він за ручку так, що вона, як у «легітимного» переламалася у його руках.

- Ні. Але бувають виключення.

- Ви так легко зізнаєтесь…-  прогарчав він з нотками розчарування.

- Я ще й гадки не маю в чому ви мене звинувачуєте. Можна мені обґрунтовано надати ваші претензії.

- А вам нахабства не займати…- процокав він язиком.

- Я вже довго живу, всяке бачила, - почала я розпалюватися від цієї, як на мене, то беззмістовної розмови на користь нещасним. - Будь ласка, конкретніше хто і в чому мене звинувачує? Бо не те, що гріхів за мною не було, але і зайві мені не потрібні.