Глава 15

     Ксеня поверталась від своїх рідних, які проживали в мальовничому селищі, що на Львівщині, там у неї залишились бабуся з дідусем і мама. За усією біготнею, дівчина навідувалась до батьківського дому все рідше, чим дуже засмучувала близьких, хоча вони цього й не показували, аби не викликати в дівчини відчуття провини.

Батько Ксенії помер п'ять років тому, завдавши сильного удару коханим жінкам. Чоловік був добрим сім'янином, він завжди дбав про своїх дівчат, однак важка хвороба не пошкодувала сім’ю, відібравши без жалю життя чоловіка. Мама Ксенії працювала бухгалтером в будівельній фірмі, вдруге вийти заміж, жінка можливості не розглядала, надто були сильними почуття до покійного чоловіка. Справжньою радістю залишалась єдина донька Ксеня, мама та донька часто зідзвонювались, або ж списувались через вайбер. Звісно, жінці б хотілось, аби дочка приїжджала частіше, але вона добре розуміла, що та виросла і їй слід налагоджувати своє особисте і кар’єрне життя.

З повними торбами домашніх гостинців і гарним настроєм Ксеня прямувала до орендованої квартири, де на неї вже чекав Влад. Після візиту рідного дому, вона відчувала себе наповненою, на серці з’явилась легкість, якої так бракувало останнім часом. Не дарма кажуть - рідні стіни лікують. До в’їзду в місто залишалось п'ятнадцять кілометрів, на трасі машин було не багато, всі їхали в дозволеному темпі, аж раптом звідкись позаду з’явився чорний позашляховик, який наздогнав авто Ксені, дівчина від’їхала в бік, аби дати водію можливість обігнати її, однак той цього робити не поспішав. Він притисся ще ближче, змусивши Ксеню збільшити швидкість, ще мить і здавалось чорне авто в’їде у неї ззаду. Дівчина не встигла отямитись, як невідомий автомобіль обігнав й різко загальмував перед нею, змусивши з усієї сили теж натиснути на гальма. На щастя все обійшлось, і удару вдалось уникнути. Ксеня розстебнула пасок безпеки та збиралась було вийти з машини, аби дізнатись, що відбувається, проте, чорний позашляховик хутко зірвався з місця і попрямував у невідомому напрямку.

- Дурня якась. П’яний чи що? - Ксеня не гаючи часу теж поїхала слідом. По дорозі вона зателефонувала Владові, аби почути його голос, той мав властивість втішати й заспокоювати. Так й було, рідний тембр прогнав всі тривоги. 

Іншу частину дороги Ксеня подолала без пригод, припаркувавшись біля будинку з повними торбами вона піднялась ліфтом на свій поверх, ключі, як завжди були невідомо де, на щастя Влад був у квартирі, натиснувши на дзвінок, двері одразу відчинились.

- Ти що, весь час чергував під дверима?! - запитала з усмішкою на обличчі.

- Останніх пів години. - відповів жартома, Влад відібрав з рук Ксенії пакунки та поніс їх на кухню. - Як рідні, сумували? - поцікавився.

- Звісно. - Ксеня забралась на стілець і про щось замислилась. - Добре було вдома, відпочила і тілом, і душею. А ти без мене, як поживав, зізнавайся?

- Сумував. Наступного разу поїдемо разом. - Влад кинув пакунки та обійняв дівчину, не бажаючи більше куди-небудь її одну відпускати. - До речі, як ти доїхала? - запитав, цілуючи обличчя.

- Та якийсь придурок ледь не влаштував ДТП, практично підрізав мене.

Влад нахмурився, уявивши Ксеню в небезпеці, він відсторонився й оглянув її з голови до ніг. 

- Владе, та все гаразд, на щастя обійшлось. Скільки ще пригод може бути на дорозі, краще про це не думати. - струснула головою, проганяючи далеко погані думки. - Ходімо краще в ліжко. Чоловік зашарівся, схопив Ксеню на руки та поніс до спальні, аби насититись нею сповна.

***

- Ну, що там? - Ксеня кинулась до Влада, коли той завершив розмовляти телефоном.

- 3.400, 54 см. - хлопчик. - випалив на одному подиху. - Я став дядьком. - розплився в широчезній усмішці.

- Вітаю, коханий. Ти будеш чудовим, найкращим дядьком в цілому світі. Як Карина?

- Ніби все добре, не можуть з Сашею повірити, що стали батьками. - відповів досі під враженнями. 

За декілька днів Ксеня з Владом навідались в гості до Саші з Кариною. Маленький Микитка спав в своїй люльці, тихенько посапуючи носиком. Пухкеньке личко притягувало до себе погляди, так й хотілось торкнутись солоденьких щічок, а з ними й до ручок і ніжок. Хлопчик посміхнувся уві сні, чим викликав чергову хвилю наймиліших почуттів у Ксенії та Влада.

- Ми так радіємо за вас, Микитка, справжнє диво. - промовила Ксеня, коли вони сиділи за святковим столом. - І здається схожий на татуся. 

Карина та Саша загадково переглянулись між собою, відчуваючи невимовну вдячність за добрі слова рідних людей.

- Ми хочемо, аби ви обоє стали хрещеними батьками для нашого сина. 

Ксеня не стримавши почуттів розридалась від щастя. Влад пригорнув до себе дівчину, не перестаючи милуватись її безпосередністю, щоразу його чоловіче серце тануло від непідробних емоцій коханої, яку хотілось схопити й захищати від усього світу. Вони не роздумуючи погодились, адже для них це було справжньою честю.

- До кого сьогодні? До тебе чи до мене? - запитав Влад, виїхавши на дорогу, Ксеня смикнула плечима.

- Байдуже, головне з тобою. - вона відкинулась на спинку сидіння, кидаючи закоханий погляд на Влада. Останнім часом буря емоцій та напруга від усіх подій згасли. Ксеня стала більш спокійною, її обличчя сяяло, а очі виблискували умиротвореною радістю. Візит додому пішов дівчині на користь, довгі вечірні розмови з мамою і бабусею допомогли поглянути на ситуацію під іншим кутом. “Насолоджуйся життям, тут і зараз, завтра може все змінитись”. - повторювала мама. 

Влад несподівано з'їхав на узбіччя та заглушив двигун. Ксеня поглянула на чоловіка, не розуміючи, що раптом трапилось.

- Давай-но жити разом. - злетіло з його вуст. - Купимо собі окреме житло, де будемо лише ти і я. - він схилився до дівчини, не відводячи від неї погляду карих очей. - Ксеню, я кохаю тебе. 

- Я згодна. - не вагалась жодної миті, бо відчувала те саме. Кохала, жила цим чоловіком, розчинялась без страху втратити себе, віддавала та отримувала натомість. Вона була впевнена у Владові, у його почуттях, у їхньому коханні.