Кронпринцеса Сайтаншеська або бережіться хто може

Знайомство

Бла-бла-бла, - закінчила читати в голос дівчина.- Чому ми маємо читати цей опус на тему історії королівської династії і заснування Рейсинфорсу? Можна подумати в дитинстві не вистачило! Ха і ще раз ха! Та я можу навіть на пам'ять його переказати. І за що тільки платили тоді літописцям?

- Каая! Ну припини! Тебе якщо послухати, так ти взагалі в нас усе знаєш. І до чого тут ми? Покарали лише тебе, я просто складаю тобі компанію, щоб ти не рознесла бібліотеку, - у тиші кімнати, постійними мешканцями якої були лише книги, дзвінко лунали голоси її юних відвідувачів, а точніше узників.

В цій кімнатці під самим дахом однієї з найвищих веж палацу надиво ніколи не було пилу і сама вона була зовсім не схожа на інші. То були майже келії, лише з тією відмінність, що зроблені не для людей, а для книг. У тих келіях не було інших меблів, окрім старих але надійних стелажів, здавалося, їх поставили сюди одразу після побудови замку і більше не чіпали. Але тут все було по іншому, стояв зручний диван і кілька м'яких крісел. Саме в них і розташувалися 19-ти річний юнак і 14-ти річна дівчина. Вони були дивовижно схожі один на одного. Хоча з першого погляду зустрічний не дуже повірить навіть у те, що вони рідні брати і сестра. Попеляста блондинка і чорноволосий, як воронове крило. Обоє мали сіро-стальні, неначе розплавлений метал, очі, які в моменти всепоглинаючої люті затягувала темрява. Але у звичайному, спокійному стані сталь в очах юнака відливала смарагдом, тоді коли у дівчачих вона яскраво сяяли сапфіром. Прямий ніс і високі скули, пухкі губи і різкі брови, які в ті самі моменти люті своїм хижи розльотом чудово доповнювали потемнімі очі. Ці двоє були одночасно і схожими як дві краплі води, і різними як інь та янь.

- Нічого я не рознесу. І якщо це лише моє покарання, тот можеш йти і залишити мене одну! 

- Ні ну ви бачили вона ще й ображається! Батько відправив тебе сюди, що від палаца побудованого 2000 років тому залишилося ще щось для нащадків.

- Тім! Ну я ж випадково! І взагалі ти ж знаєш я кохаю рідний дім ніжною любов'ю, тому нікому не дозволю його зруйнувати. - ображено вигукнула принцеса, як ви вже могли здогадатись це була саме вона, бо навряд чи когось іншого за спробу настільки радикально оновити архітектурний ансамбль головної королівської  резиденції, так м'яко покарали.

- Бо зруйную його сама! А випадковості почалися, ну зо-о-овсім випадково, саме тоді, коли ти народилася. Я взагалі кожного дня, коли бачу ці стіни, молюся тому провидінню, яке захищає їх, якби не воно тут давно й цеглини б не залишилося. І  звичайно я тобі вірю, що східна магічна вежа намагалася впасти сама, напевно у реверансі, коли ти проходила повз неї.

Можливо, якби в цю мить поряд проходив хтось з придворних, який добре знає обох учасників розмови він би не здивувався ні манері розмови, ні її тону. Але нікому з них не прийшло в голову підніматися на саму верхівку вежі аби влаштувати там вечірній променад. 

У цей же момент, на багато метрів нижче, в королівській портретній галереї самотньо стояв чоловік, він дивився на одну з картин і, здавалось, знаходився зовсім в іншому місці. Він нібито був там, у картині, згадував той момент, який зображено на полотні, знову проживав його. 

"На балконі королівського палацу було п'ятеро: двоє чоловіків у чорних мундирах, на голові молодшого сяяла корона правителя, на голові старого чоловіка лежав тонкий вінець, що показував його, хоч і минулий, але статус правителя, ці чоловіки були схожі як дві краплі води, світле волосся, прямий ніс, високі скули і хижий розліт брів, навіть незнайомець сказав би, що вони найближчі родичі, батько і син, поряд стояла літня в довгому червоному платті, її голову вінчала тіара з рубінами, завдяки цьому чорне волосся, яке вже зачепила легка сивина, здавалося ще темнішим, поряд з нею тримаючись за її руку стояв хлопчик років 5, він був дуже схожий на обох чоловіків, але мав бабусине волосся, на грудях всіх лежали сріблясті орденські стрічки. Остання з присутніх на балконі не виглядала так велично як інші, але привертала найбільше уваги, бо все це було зроблено для неї, в честь її народження. Маленька дівчинка загорнута в чорний, як сама пітьма, конверт своїми великий очима кольору сталі дивилася на батька. Побачивши на це янголятко ніхто, мабуть, не повірить, що першим своїм криком вона винесла всі шибки у кімнаті, магія цієї крихітки народилася разом з нею. 

Внизу під балконом на кораблях зібралося багато людей їхні погляди погляди були спрямовані в одну точку, на згорток в руках короля. 

- Мої піддані! Сьогодні 20 листопада я з радістю хочу представити вам свою доньку, майбутню королеву Рейсинкору, Її Королівську Високість кронпринцесу Каю Тетяну Андреу Маргарету Ізабеллу Аделаїду Вікторію Амелію Олександрину Тіру  Асторію Моргенштерн."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше