Кров чи вино?

5 Глава Таміла

Вже декілька днів я наполегливо студіюю всю інформацію стосовно виноградарства та виноробства. Ще трохи і здається, що моя голова лусне від тієї інформації та виявилось, що мені цікава ця тема. Відриваюся від читання, бо мушу щось поїсти, а заодно дати собі час, щоб впорядкувати в голові отриманий матеріал. Зайшла на кухню.

- Ти вчасно прийшла, а то я вже хотіла тебе кликати на обід, - сказала Марія.

Під час обіду я розповіла Марії про свою недавню зустріч з Нестором і про те, що він хоче придбати все дядькове майно. Коли Марія почула це, то аж змінилася з лиця, таке враження, що вона боїться того чоловіка.

- Що таке, пані Маріє? – запитала я.

- Просто Нестор Бран дуже неприємний чоловік, якщо ти вирішиш все продати, то він точно вижене мене на вулицю, - сумно промовила вона.

- Не хвилюйтеся з цього приводу, - посміхнулася я. – Я не збираюся нічого продавати, а навпаки, залишуся тут і буду продовжувати справу дядька.

- Він би був безмежно радий цьому, - з сльозами на очах промовила Марія.

- Та мені потрібен хтось в помічники, адже я новачок в даній справі, - кажу. – А ще працівники для збору врожаю.

- Я постараюся в цьому тобі допомогти, - відказала Марія.

- Справді?! Буду вам безмежно вдячна! – зраділа я.

Марія сказала, що знає хлопців, які минулого року допомагали дядькові збирати врожай. Важче буде знайти помічника, оскільки це має бути хтось такий, хто розуміється на усіх процесах виноробства.

- Та потрібно гроші, щоб заплатити працівникам, бо вони не будуть працювати задарма, - сказала Марія. – У підвалі є ще запаси вина, то їх можна продати і за виручені кошти розплатитися з ними.

- Ні, ми цього робити не будемо, - заперечила я. – В мене є достатньо грошей, щоб з усіма розплатитися і не влазити в борги.

Марія здивовано глянула на мене, але не стала нічого розпитувати. Мабуть, ми ще замало знайомі, щоб підіймати особисті теми, хоча стосовно грошей, то немає ніякого секрету. Впродовж трьох років щомісяця мої батьки висилали мені на картку певну суму грошей. Я вирішила не чіпати ці кошти, а використати для якихось конкретних потреб. От і настав час скористатися ними.

Мені пощастило, бо вже через декілька днів знайшлися чоловіки, які зайнялися збиранням врожаю. Я особисто розмовляла з ними і запросила їх до співпраці спочатку на сезон, а потім можливо декого і залишу на постійній основі. Якщо все піде добре, то мені потрібні будуть люди, які б слідкували за процесом виноробства і брали в ньому безпосередню участь.

По селі та околицях швидко розлетілися новини  про те, що я вирішила продовжувати справу дядька і шукаю собі помічника. До мене звернувся один чоловік, який мав власний досвід виноробства і запропонував мені свої послуги. Я погодилася і таким чином в мене з’явився помічник Мирон.

- Я його не знаю, - сказала Марія, коли я розповіла їй про свого нового помічника. – Мабуть він не тутешній.

- Так, він розповів, що недавно приїхав сюди, живе у сусідньому селі, - пояснила я.

- Головне, що в тебе буде помічник, - відказала Марія.

- Я також так думаю, - посміхнулася я, оскільки задоволена усім, адже праця мого дядька не пропаде.

Марія розповіла мені, що неподалік від села є дуже гарний парк Шенборна. І ось сьогодні я вирішила поїхати туди. Погода чудова, тому шкода втрачати нагоду. Переодяглася у зручний одяг і кросівки та попередила Марію, що їду.

Зупинилася неподалік від центрального входу в парк. Місце справді неймовірне. Вийшла з авто і зайшла на територію через головні ворота. Вони немов рубіж між теперішнім та минулим. Йду широкою алеєю і розглядаюся навколо. Тут дуже гарно, мене наповнюють відчуття затишку і гармонії.

Поки гуляла, то зателефонувала до батьків та розповіла про свої плани на майбутнє і про те, що вже встигла зробити.

- Ніколи би не подумала, що ти захочеш стати виноробом, - здивувалася мама.

- Я теж не думала, та мені дуже цікава ця справа, - призналася я. – Добре, що в мене є пані Марія, вона мені допомагає у всьому.

- Нам з татом також спокійніше, що ти там не сама, - сказала мама.

Коли лише я приїхала, то через відеозв’язок показала батькам будинок і всю прилеглу територію. Вони навіть не сподівалися, що в дядька Івана такі великі маєтки.

- Мамо, а де дядько взяв такі великі гроші? Чим він колись займався? – запитала я, адже це запитання мене цікавило від того моменту, коли я вперше побачила будинок.

- Не знаю, доню. Я після школи відразу поїхала з дому на навчання і залишилась жити в Сумах, - сказала мама. – Спершу ми з Іваном ще переписувались, а потім посварились і геть втратили зв'язок.

- Чому, що трапилось?

- Це було так давно, що я не хочу згадувати, - відказала мама.

- Сподіваюся, що колись я дізнаюся більше інформації про свого дядька, - розчаровано сказала я.

В парку я затрималась до самого вечора, не знаю, як так швидко пролетів час. Мені тут так добре, що зовсім не хочеться нікуди йти. Сиджу на лавці біля озера і милуюся відблисками нічних ліхтарів у воді. Навпроти  з іншого берега помітила якусь постать. Придивилася краще і мене охопив неприємний мандраж. Невже це Нестор? Що він тут забув? Не хочу з ним бачитися. Встаю і направляюся до машини. Алея веде мене в напрямку до цього чоловіка. Сподіваюся, що темрява сховає мене і я непомітно проскочу повз нього. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше