6 Глава Нестор

З нетерпінням чекаю на повернення Андрія. Він має приїхати  ввечері. Хочу розпитати в нього про усі подробиці, що йому вдалося вивідати про Соколову.

Скоро відбудеться дуже важлива подія для усіх виноробів, а саме – фестиваль молодого вина «Закарпатське божоле». Усі винороби ретельно готуються до цього дійства.

Традиційно святкування відбувається в Ужгороді у другу неділю листопада, що припадає на день виноградарів та виноробів. Спершу фестиваль відбувався у третю неділю листопада і збігався з святом божоле у Франції, традиція якого сягає з дев’ятнадцятого століття. Проте указом Президента України цьогоріч запроваджено професійне свято виноробів, тому і дату святкування перенесли на тиждень швидше.

Локація святкування буде знаходитись, як завжди,  у винних підвалах історико-культурного комплексу «Совине гніздо». Святкування триває три дні. Напередодні, ввечері, місцеві жителі та гості міста йдуть урочистою ходою на перехрестя вулиць Корзо та Августина Волошина. Саме там відкривають першу символічну діжку вина. Дійство супроводжується різноманітними цікавими шоу.

Саме смакування та продаж вина відбувається в комплексі «Совине гніздо». Вхід туди платний, та сума символічна – п’ятдесят гривень. За ці кошти кожному відвідувачу дають фірмовий скляний келих для дегустації вин. Окрім вина можна буде скуштувати м’ясні вироби, різноманітні сири та мед. Впродовж фестивалю на вулицях міста відбуваються різні ярмарки, веселощі та розважальна програма. 

На завершення свята, у неділю, організатори шоу проводять благодійний вечір. За бажанням усі охочі можуть взяти в ньому участь. На аукціон винороби дають по пляшці свого найкращого вина і таким чином вона продається з привселюдних торгів. Виручені кошти від продажу йдуть на якусь добру справу.

Я вже особисто обрав ті вина, які візьму на фестиваль. Це чудова нагода поспілкуватися з іншими виноробами та поціновучами смачного вина. До святкування залишилось два тижні, тому ще встигну, як слід підготуватися.

Сьогоднішній день для мене не менш важливий. Цей день сповнений смутком, адже саме сьогодні, десять років тому я втратив людину, яка навчила мене всьому і подарувала квиток у майбутнє. Сьогодні роковини з дня смерті Матвія. Мого наставника, друга, батька…

Вже багато років поспіль в цей день у мене є власна незмінна традиція, яку я не порушу і сьогодні. Зайшов у винний погріб, взяв пляшку минулорічного вина та поїхав на кладовище. Прийшов на могилу та помолився. До речі, молитися мене навчив також Матвій. Саме він навернув мене до Бога, правда до церкви я таки не ходжу.  

Налив вино у пластиковий стаканчик, краще б підійшов звичайно келих, та вже нехай. Зробив ковток і насолоджуюся смаком та ароматом.

- За вас, батьку! – промовив я.

За ці вісім років, що я провів з ним, Матвій став для мене справжнім батьком. Ми стільки всього пережили разом, адже були різні важкі ситуації та випробування: неврожай через хворобу, що вразила всю лозу, скисла ціла партія вина через неправильну температуру зберігання та багато інших проблем. Проте ми з Матвієм не впадали у відчай і завжди знаходили вихід.

Я брав з нього приклад. Вчився в нього витримки, наполегливості та працелюбства. Матвій був доброзичливим та мав м’який характер. Він хотів і мене бачити таким, та я ніколи таким не був і вже не стану.

І ось, стою я перед його могилою і розповідаю про все, що зараз відбувається в моєму житті. Про свої проблеми та переживання, здобутки та плани на майбутнє. Лише Матвію я можу довірити свої секрети, адже знаю, що моя «сповідь» назавжди залишиться між нами. Хоча Матвія вже давно немає, та я завжди відчуваю його підтримку.

Кожного року в цей день я проводжу для себе переоцінку цінностей, порівнюю чого досягнув у цьому році, порівняно з минулим. У кожного є такий час, коли  людина робить невеличку зупинку, щоб передихнути і все обдумати, а потім з новими силами йти далі.

Вже почало смеркати. Я залишив могилу і вирішив повертатися в місто. Йду на вихід з кладовища і краєм ока помічаю неподалік якийсь рух. Глянув, що там таке. Оце так зустріч! Чого-чого, а побачити тут Соколову, я точно не сподівався. Наші часті зустрічі мене не аби як дратують, та і їй вони також не до вподоби. Вирішую трохи позлити і налякати ту наглу малу. Підходжу ближче і поки вона мене ще не помітила, голосно промовляю:

- Вам що, подобається блукати по кладовищах?

- О, Боже! – вигукнула з переляку вона. – Навіщо так підкрадатися зненацька?!

- Можливо тому, що хотів вас налякати, - хмикнув я.

- Вітаю, вам це вдалося, - обурилася Таміла.  – Бачу, ви окрім виноробства ще підробляєте тим, що ходите по кладовищах і лякаєте людей!

- Ні, я хотів налякати лише вас, - промовляю. – Гаразд, не буду псувати вам чудовий вечір в товаристві мерців, - сказав на прощання і обернувся щоб йти, проте Таміла зупинила мене своїм запитанням.

- А ви будете приймати участь  у фестивалі «Закарпатське божоле»?

- Звісно, - повільно обернувся до неї. Звідки вона дізналася про цей фестиваль? Мабуть їй Марія розповіла. Хоча усі в селі новини швидко розходяться. – Ще скажіть, що і ви зареєструвались для участі?

- Так, я ж починаючий винороб, - гордо глянула на мене Таміла.

- Ох, насмішили, ви мене, який з вас винороб? – розсміявся я.