7 Глава Таміла

Прокинулася з ранку і солодко потягнулася. Посмішка з’явилася на моєму обличчі. Ура! Цей день настав! Найкращий день в році – день мого народження. Я дуже люблю своє день народження. Для мене цей день асоціюється з подарунками, квітами, надувними кульками, тортом, друзями і морем позитивних емоцій.

Ще до від’їзду батьків за кордон, вони завжди влаштовували для мене свято. Так, я потім йшла кудись святкувати з друзями, але ось такі домашні святкування, в колі сім’ї у нас були завжди. Я сумую за тими часами, хоча  все розумію.

Сьогодні я також вирішила не змінювати традиціям і влаштувати невеличку вечірку. Я тут недавно, тому ще не маю друзів, але є люди, з якими я бачуся щодня, які допомагають мені та підтримують. Отож, я вирішила, що запрошу на святкування своїх працівників. В такій невимушеній обстановці ми ще краще познайомимось.

Справа в тому, що неподалік від виноградників знаходиться невеличке приміщення, саме там і відбувається народження вина. Це такий собі міні-завод, як я називаю. Саме там і зібралися мої хлопці, адже в мене працюють одні чоловіки.

Саме святкування я вирішила влаштувати в саду. Погода ще досить тепла, до того ж там є крита альтанка з мангалом, тому кращого місця для святкування годі шукати.

Вчора ми з Марією приготували купу усіляких смачних страв та замаринували м'ясо на шашлик. Своїм працівникам я нічого не говорила, оскільки вирішила зробити для них сюрприз. Єдиним, хто знає про майбутнє святкування – це Мирон. Мені була потрібна чоловіча допомога в облаштуванні та прикрашанні альтанки, тому і розповіла йому про свій план. Він мені у всьому допомагає, адже добре знається на винній справі.

Справа в тому, що у його батька також був свій великий виноградник, але за невідомих обставин він згорів. Тато Мирона дуже перехвилювався і отримав інфаркт. Йому так і не вдалося вижити. Для Мирона це була важка втрата, тому він подався на заробітки.  Декілька років він працював на виноградниках в Італії і буквально недавно повернувся. 

Останнім часом я помітила, що він став приділяти мені більше уваги. Він ще не одружений, тому хтозна, що в нього на думці. Мені звісно приємна його увага та і співрозмовник він цікавий, але після вчинку Саші я стала обережніше ставитись до чоловіків.

Глянула через вікно – погода чудова. В золотистому листі виблискують промені сонця, а небо блакитне і чисте, без жодної хмаринки. Одяглася в джинси та теплу в’язану кофту і через дядьків кабінет гвинтовими сходами спустилася на кухню. Мені так подобається цей дім з його таємничістю та якоюсь особливою харизмою. Це просто любов!

- Доброго ранку! – привіталася я з Марією, що поралася на кухні.

- Привіт! – посміхнулася вона. Ми з Марією стали дуже близькі. Вона мені стала, наче друга мама.

Марія витягла з тумби пакунок і передала мені.

- Вітаю з днем народження! Нехай усі твої мрії стануть реальністю! – промовила, обіймаючи мене.

- Дякую, - розчулилася я. Розгортаю пакунок, а там невеличка коробка. – Що це?

- Відкрий і подивись, - хитро глянула на мене вона.

В коробочці лежала неймовірно красива срібна брошка у вигляді квітки. Відразу було видно, що це ручна робота, адже прикраса була дуже ніжна та витончена.

- Це квітка безсмертника, - пояснила Марія. – Вона є символом довголіття.

- Вона дуже гарна, і мабуть дорога та старовинна, - припустила я.

-  За цінність її я не знаю, а от те, що вона старовинна, то правда. Я її отримала ще від мами на згадку.

- Ця брошка належала вашій мамі? – здивувалася я, адже Марія казала, що вона була простою дівчиною.

- Так, не знаю, як вона потрапила до неї, але в результаті брошка стала моєю.

- Я не можу прийняти її, це надто особиста річ, можна сказати сімейна реліквія.

- Я б її мала передати своїй донці, але в мене немає дітей і вже не буде, - сумно промовила Марія. -  Тому я хочу, щоб ця брошка була в тебе, адже ти для мене стала, як рідна.  

- Дякую, - зі сльозами на очах промовила я і обійняла Марію.

Поки ми з Марією розмовляли, зателефонували мої батьки і привітали мене з днем народження.

- Ми тобі вислали невеличкий подарунок, - сказала мама. – Він сьогодні має прийти на ваше поштове відділення.

- Дякую, мені дуже приємно, - посміхаючись, промовила я.

Також до мене зателефонувало багато друзів та родичів з Сум, а от від Саші ні слова. Так, я заблокувала його номер телефону, але при бажанні можна було зателефонувати і з іншого номера. Та нехай, він залишився в моєму минулому, тому не буду за ним сумувати. Іноді я ще згадую той період, що ми провели разом з Сашею. Проте в мене настільки змінився життєвий ритм, що на страждання і оплакування минулих стосунків немає часу. 

Допомогла Марії з останніми приготуваннями, адже святкування відбудеться після закінчення робочого дня. Марія спекла для мене великий торт, це так приємно. Перед обідом на мене чекав ще один невеличкий сюрприз. Я саме складала в коробку одноразовий посуд та серветки, коли хтось задзвонив у хвіртку. Марія пішла відчиняти і назад повернулася не сама.

- Таміло! – вигукнула вона. – До тебе дехто прийшов!