8 Глава Нестор

Помічаю, як змінюється вираз обличчя Таміли. Так, вона не сподівалася, що я власник суміжних земель з її виноградником. Я вже давно їх придбав, проте саме нещодавно оформив усі належні документи. Саме тому і хочу, щоб земля Белея, чи то вже Соколової, належала мені.

- Йдіть геть! – вигукнула вона. – Геть з мого саду!

- Я би на вашому місті поводив себе більш люб’язно, - жорстко промовляю.

- А ви не на моєму місці і ніколи там не будете!

Я гортанно розсміявся і пішов у напрямку виноградника. Мене обурює її зверхність та нахабство. Я злюсь. Дуже злюсь. Коли сьогодні почув, що Соколова вирішила влаштувати святкування, то в мене відразу виникло бажання все їй зіпсувати. Відчуваю до неї стільки злості, а все тому, що вона не виправдала моїх сподівань і не продала мені своє майно. Ненавиджу, коли щось йде не за моїм планом.

В мене також день народження і я теж влаштував святкування для своїх працівників, але те, що  я щойно побачив, мене здивувало. Таке враження, що моє серце хтось проштрикнув гострою голкою. А все тому, що я побачив стільки щирості на цьому невеличкому святі в Соколової. З своїми людьми я працюю роками, але у наших відносинах не було і дещиці цих непідкупно-щирих почуттів. Так, мене поважають, ставлять в приклад, дослухаються до моїх зауважень і порад, можливо навіть бояться. Проте ніколи я не бачив в очах своїх робочих та працівників такого благоговіння та доброти, які побачив сьогодні стосовно Таміли. Цікаво, як ця мала завоювала таку любов і повагу від свого колективу? Я ж знаю, якою вона може бути гострою на язик і нестерпною. Як їй вдається бути такою різною?

Задзвонив смартфон:

- Алло!

- Несторе, ти куди подівся? – запитав Андрій. – Усі шукають тебе, а іменинник пропав.

- Зараз буду, - з неохотою промовив я. В мене зовсім не має бажання повертатися до своїх гостей. Мій святковий настрій кудись зник.

Повернувся на завод і спустився в дегустаційний зал, адже саме там відбувається святкування. Катя добре постаралася - столи повні смачних делікатесів та різноманітної випивки, проте атмосфера зовсім інша, ніж та, яку я застав у Соколової. Досі перед очима в мене її усміхнене обличчя, коли вона задувала свічки на торті. Від цих спогадів мене стало все дратувати ще більше.

- Що сталося? Де ти був? – запитав стурбовано Андрій. Мабуть помітив мій невдоволений вираз обличчя.

- Та так, навідався ще на одне свято, - нейтрально сказав я.

- Ти був у Соколової? – здогадався він.

- Так, хотів трохи її позлити.

- А в результаті - злишся сам, - підмітив Андрій.

- Я завжди такий. За стільки років, що ми знайомі, ти мав би це вже знати, - відрізав я. Беру келих вина і встаю по центру залу.

- Дякую всім, що уважили та розділили зі мною цей святковий день! Святкування продовжується, проте я мушу відлучитися, бо маю ще багато справ. Усім гарного вечора!

Залпом спустошив келих вина і пішов. А що, моє свято, отже коли хочу, тоді і йду. Андрій здивовано провів мене поглядом, але нічого не сказав. Сідаю  в авто  і на всіх парах рушаю з місця. Мчу додому, подалі від усіх. Відчуваю себе, як колись, маленьким хлопчиком, який хоче заховатися від усіх серед розлогого гілля старого ясена.

****

Перед початок фестивалю. Вечір четверга, на усіх чекає захопливе дійство – відкриття першої бочки з вином. Четверо чоловіків у старовинному вбранні по вулицях Ужгорода несуть на спеціальних ношах бочку вина. За ними прямує колона людей. Тут зібралася і місцева влада з жителями, а також гості міста. Усі з піднесеним настроєм і передчуттям свята. Завтра офіційно розпочинається фестиваль, але сьогоднішнє дійство є невід’ємною частиною святкування.

Я також йду з усіма до знаменного місця – перехрестя вулиць Корзо і Августина Волошина. Помічаю в натовпі Соколову, але не саму, а з своїм помічником. Сподіваюся, що між ними нічого серйозного немає, а лише суто ділові стосунки. Мені зараз зовсім не вигідно, щоб вона саме тепер закрутила новий роман.

Ось ми прийшли до місця призначення і бочку з вином встановили у спеціальному місці. Та спершу, перед її офіційним відкриттям,  розпочалося справжнє видовище, яке супроводжувалося лицарськими поєдинками і вогняним  шоу.

Після захопливого шоу відкоркували бочку. Усі охочі мали можливість скуштувати вина та насолодитися чудовою атмосферою, що витала навколо.

Між натовпом побачив багато знайомих виноробів та представників місцевої влади. Поки порозмовляв з усіма, то пройшло доволі багато часу. Після розмов, взяв наповнений вином паперовий стаканчик і вирішив пройтися по людних вулицях. Знову помітив Соколову, схоже вона випила вже не один такий стаканчик вина, бо щось надто весела та збуджена. Вирішив поспостерігати здалека за нею та її супутником. Придивився до хлопця, щось я його не пригадую, мабуть нетутешній. Потрібно дізнатися хто він і що собою являє, бо мені він геть не сподобався. З вигляду ніби простий парубок, але щось таки мене в ньому насторожує.

Я вже хотів йти, але Соколова помітила мене  і помахала рукою, а потім взагалі підійшла до мене.

- Які люди! Добрий вечір! – голосно промовила вона. – А я думала, що ви не любите гучних святкувань.

- Чому ж, сьогодні важлива подія для всіх виноробів, - кажу.