Кров, сахар і пісок

Чому люди воюють?

Я ніколи не відчував ненависті до російського народу, сепаратистів, чи навіть Путіна. Своє прощення я отримав 9 червня 2013 року в польському селі Нове Коло.  Я Можу перенестися в 2018 рік в 9 лютого, коли я знову перебував в Ілаві і порівняти свої думки і погляд. Орест   Високому Колі, Орест в Новотроїцькому і Орест в Ілаві, це все три різні особистості пов’язані, одними і тими ж почуттями, але з різними знаннями.

Нове коло це моє особисте чистилище, напевне найжахливіше місце в моєму житі. Після такого випробування війна мені здавалася не такою страшного. Це те місце в якому я згорів і відродився.

Я схуднув на 10 кілограмів за 2 місяці причому їв  краще ніж у війську. Історія банальна потрапив я на заробітки, ціль в мене була купити станок рейсмововий, це такий що стругати дошки. Робота сапати клубніку. Ну і я не назвав би перший місяць таким жахливим. Але вже сапаючи полуницю, я зрозумів. Що мені немає місця в Польському суспільстві. Дуже вже мені хотілося реалізувати себе як освічену людину, а тут я просто механізм і все що від мене потрібно це довбсти ту землю. Я навіть думав, що краще одружуся із страшною жінкою, терпітиму її аби так не робити.  Бо то була не робота то було знущання. Працювати нудно. Заставити себе щось робити можна лише силою і тим часом відволікатися на якісь інші думки. Навіть, якщо робота не важка від неї все одно тоншить. Це зараз я вже знаю, що таке відчуженість від результату праці. Втім, цей ефект дурня порівняно з реальним фізичним болем. Так може бути легкий дискомфорт від здертого мозоля чи відчуття втоми в ногах, але уявіть собі біль яку ви відчуваєте постійно, як при переломі ноги. При зборі полуниці людина постійно нагнута і якщо рухатися дуже швидко то біль в більшості людей в спині стає нестерпним.

Хоча є ще гірші речі на які я себе піддав. Сім’я, що мене найняла тримала 50 биків. От з цих биків вони не прибирали гній протягом півроку. Я згодився викидати його. Три дні смороду. Я весь ним просмердівся. Мій ніс не витримував запах аміаку, але найгірше починалося вночі. Я лягав спати і бачив той гній в очах і він мені снився від чого, я не міг спати. Зі мною працював, ще один працівник. Він став на коліна і попросив щоб його відправили назад в поле. Я ж через свою гордовитість вирішив терпіти це все.

Коли жити в групі людей і сильно працювати ти починаєш всіх ненавидіти. Це називається монастирський синдром, він переслідує і більшість людей на війні. Ти просто ненавидиш тих з ким разом живеш в бліндажі. Ненависть настільки сильна, що ти готовий перестріляти своїх же. Це до речі не один раз траплялося коли в АТО в когось рвали нерви і він вбивав, чи намагався вбити побратимів. Двоє артилеристів влаштували дуель на гранатах через те, що не могли поділити подушки. Солдат застрелив іншого з причини того, що той збив електричний стовб, а він ввечері хотів дивитися телевізор. Були й більш дурнуваті випадки. На зміні двоє солдатів вирішили помірятися довжиною пенісів. В результаті той в кого був коротший застрелив того в кого був довший.

На заробітках ви маєте щось схоже 8-12 осіб живе в одній кімнаті і сварки виникають просто на голому місці. А жив я з жінками, це ж полуниця. То там скандал був що 5 секунд. Нарешті я навчився втикати у вуха навушники включати сильно сильно важкий рок, аби втекти від того божевілля і не реагувати на їхні скандали та претензії в тому числі до мене. Друзів я там просто не мав, як і багато з тих хто працює за кордоном. Ти живеш з людьми, але ніби перебуваєш в камері одиночці. Багато хто скаже що на заробітках найгірше саме наші люди і відсутність в них культури. Повне підлабузництво до господарів, і подхалімство. Я теж так скажу. Бо коли тобі важко ти чекаєш підтримки від тих хто поряд. А натомість вони виливають на тебе злість.

Як я можу описати біль яка виникала в спині від збирання полуниці, ніби тобі засадили в спину залізний лом і крутять ним. Причому ти вже лежиш на ліжку. А його далі крутять.

 

Працювали ми по 14 годин в день. Возили нас як худобу в закритому бусі. Ми напихалися туди по 15 чоловік і їхали стоячи. Дехто вибігав і зразу регав.

О, найгірше це моя жадність. Я збирав найменше серед усіх працівників від того. Що просто не міг фізично за ними угнатися. Мій зріст 180, я був вищим і більшим в плечах ніж вони. Попрацювавши 5 хвилин активно. Я просто падав і не міг далі в такому темпі робити. Щодо норм то вже після війни я був на конференції з ягідівництва і голова одного з кооперативів гордо хвалився, що в них є люди які збирають 80 кілограм за зміну. Мої польські колежанки збирали по 500 кілограм, рекорд Польщі це 1040 кілограм за день, цю жінку показували в новинах. Хоча це не світовий рекорд. Один росіянин в Англії збирав під амфетаміном 2500 кг, правда в них піднята грядка. Ну а я збирав десь 100 кіло, це було найменше в два рази менше ніж в інших хлопців. Я досі маю виправдання, що мої плечі в півтора рази ширші за їхні. Виправдання виправданням, але чомусь цей біль біль що ти отримуєш мало за свої старання і свою фізичний дискомфорт є найсильнішим.

Одна жінка зібрала речі і погодилася на 80% оплату за те що вона порвала контракт.

- Щоб робити цю роботу треба приймати морфій. Приїду додому куплю каністру бензину і спалю всю клубніку.

Моя гординя ж не давала мені здатися. Ні не прагнення грошей просто я вважав, що от я сильний. Я витримаю. До того я був майже атеїстом, але ця біль мене сколихнула молитися до Бога. Взагалі всі більшість заробітчан не контролюють свого життя і стають ревносними віруючими людьми. Ти не можеш нічого змінити в своєму житті так як над тобою є влада капіталу.

Під час сапання я висловився молодому господарю.

- Як приїду то напевне щось теж насажу.

-  Як не наймеш людей то нічого не заробиш. – і цей 21 літній безграмотний поляк мені в своїй інтерпритації розказував капітал Маркса.



33

Відредаговано: 10.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись