Іван Андрійович. Частина друга.

Ми їхали в автомобілі з Луцька він почав розмову по душах.

- Ну не може так бути, що як хочеш працювати то треба платити.

- Андрійовичу то у всіх органах так, працюєш і маєш на верх давати інакше тебе знімуть і приведуть на місце того хто зможе справитися. От на митниці бере 120 доларів хабаря і тільки 10 собі лишає. А інспектор з Сарн за п’яною розмовою розказав, що найбільший хабар в нього був, 10 тисяч доларів так собі він залишив тільки дві. Все інше пішло на верх.

На Івана Андрійовича тиснули зверху він вже залетів, як тільки міг. Вперший місяць побив службове авто. Взагалі бити авто це в нас якась традиція. Отримав посаду бухаєш під всю катушку. Бухаєш сідаєш за руль п’яним, а потім тобі все одно в тебе ж зв’язки і б’єш машину. Голова держадміністрації собі таке дозволити може його посада, що за Яника, що порошенка. А тепер і за Зеленського коштувала за 100 зелених. Но, якщо ти начальник задріпаного відділу то будеш розраховуватися за ремонт авто бензином, який виділений на ту саму машину.

Того Іван Андрійович продавав каву і речі які сам і конфісковував. Я навіть думав, що він менеджер з продажу в якійсь канторі на півставки.

В мене були уявлення про хорошого начальника, і його амбіції та здатність йти на злочини мені подобалися. Я вже змирився з нашою системою. З тим що без відкату немає в тебе кар’єри і можливості заробити. В мене є родич який за одну зміну заробив сам для себе 12,5 тисяч доларів. Але важко назвати родичем того. хто тобі в житті нічим не поміг. І ти трудишся за 150 доларів в місяць.

Корупційна хватка твого начальника це добре, це означає кар’єра. З таким треба дружити. Хто попадає в цю систему той хоче. Щоб так і було. Вперший день своєї роботи я дав зауваження йому за алкоголь на робочому місці і це було диво він довгий час не пив, потім правда він і цю машину поцапає.

Найбільше розчарування мене чекало впереді. Я дізнався. Що в нього будівництво, а будівництво це справа не добре, а ще він був винний банку 3 тисячі доларів. Сам він стверджував. Що взяв гроші на стройку, хоча я досі думаю, що ця сума йому була необхідна аби купити посаду. Вже після його смерті ніхто не займав його пост, бо не мав за що.

Всередньому у виконавчій службі працюють 2,5 роки. Або ти розумний і звіти втікаєш. Або геній і тебе ловлять на великій справі. Так одна дівиця вмудрилася привласнити 1 мільйон доларів. Отримала 8 років тюрми і вже за грати йшла вагітною. Тобто вона сидітиме в спецумовах і її раніше випустять, а грошей так і не найшли, виплачуватиме до кінця життя безпроцентний кредит.

Була така справа, яка мала виручити і у Івана. Втім він був занадто наглий спочатку продав сам собі комбайн, а потім почав його конфісковувати. Купити не мав за що і знову взяв кредит. Хтось з відділку злив інформацію, що комбайн ідуть конфісковувати, його сховали. Тобто купив він повітря. О таких невдалих справ в нього було повно.

Дивитися на це моральне падіння було важко. Він подзвонив до батька і сварився з ним довго за якісь буд матеріали, так як проценти капали то Іван поліз в батьківські гроші, які йому давали на будівництво. Я не знаю можливо він відчував сором і не хотів зізнатися батькам, що вляпався.

Найбільше наші стосунки об гострилися коли я побачив його наречену. Мені не сподобалась кількість золота на ній. Майже відсутність такого. Я зразу зрозумів, що вона ніхто. Довго не міг збагнути, та і зараз не можу, якщо ти хочеш робити кар’єру шлюб має бути заради кар’єри. Борги, будівництво і невдалий шлюб.

Я помилково злив Івана в унітаз як не перспективну людину, в нього ще був козир в рукаві.

Перший раз за війну я завів мову в листопаді місяці 2013. Він не вірив відговорився.

- Не може зараз бути ніякої війни можливо крім інформаційної, всі галузі і торгівля надто пов’язані між собою.

Того начальника який прийняв мене на роботу переграли. Причиною того стало його бажання. Щоб на день народження йому подарили 100 доларів кожен начальник відділу. І знаєте вони подарили. Уявляєте деспота місцевого масштабу. Цього деспота створила начальник кадрового відділу Петрівна, вона його ж і вирішила вибити з гри. Іван Андрійович був на піднесенні Петрівна була і його подруга. Завдяки їй він і потрапив на державну службу, вона видала направлення йому на навчання.

Ось тоді в мене вперше з’явилися якісь незрозумілі підозри про те, що наш державний устрій не просто так будується. Іван хвалився своїми друзями. Всі молоді, начальники, яким і 30-ти років немає, ще тоді я думав. що вони просто чиїсь діти, хоча зараз впевнений, що в нашу державну машину твердо вп’ялося ФСБ. Хочеш робити кар’єру стукай на інших і буде тобі кар’єра.

Будучі в стані сп’яніння Іван вмикав виступи російського керівника виконавчої служби і слухав його замість музики. Це смішило мене.

Іван Андрійович відправився на переатестацію.

- Цікаво вони там нюхатимуть? – прозвучало від одного з працівників.

Дивно я подумав, що наш начальник не з таких. Мені ще хотілося бачити в ньому розважливу людину. Вже тоді гудів майдан.

 Іван повернувся з майдану.

- Можливо нашу Лукаш знімуть. – іронічно з надією сказав я. Мені хотілося змін. Хаос це перетрубація кадрів, всі хто хоче кар’єри прагнуть хаосу.

- Ні її не знімуть, її ніколи не знімуть.

Я подумав тоді, що вона коханка Януковича. Хто ж свою підстилку знімає. Це вже потім мені в Інтернеті пояснили, що вона полковник ФСБ. Ось того Янукович її не міг зняти вона була смотрящою, над самим президентом.

Ось так Петрівна має вихід на саму Лукаш, якась завідувачка кадрів має вихід на саму Лукаш. Я завжди сприймав начальника головним. А завкадрами підлеглим, але тут я зіткнувся з тим, що завідувач кадрами має надзвичайний вплив на усіх. Так як вона подбала про затвердження і зняття самого начальника служби. Вона привела більшість з цих молодих людей на держслужбу і вони їй вдячні.