Крісло Бажань: історія Зайки

Несподіваний претендент

У навислій дзвінкій тиші всі присутні на галявині одночасно обернулися, щоб поглянути на несподіваного гостя.

Маленький зайчик, за яким спостерігали сотні здивованих поглядів, легко зістрибнув із Сови та виструнчився. Зробивши кілька кроків уперед, він зупинився й дещо розгублено подивився на всі боки, немов наважуючись, чи варто рухатися далі.

Утім, він миттю отямився і під пронизливе каркання ворон  та зростаючий невдоволений гул вовків, що сновигали навколо, попрямував до Хранителя Пам'яті, який стояв, завмерши.

- Куди? - здійнявши куряву, перед зайчиком постали дві сірі тіні з лютим оскалом. - Ти себе бачив? - прогарчала перша постать, - ти маленький, слабкий і...

- І ще - ти зайчик, - прогарчала друга постать.

- Я хочу вирушити на пошуки Крісла бажань, - намагаючись стримати тремтіння в голосі й не дивитися в налиті кров'ю очі, промовив Зайка й обережно обійшов оторопівших від несподіванки вовків.

- Ще один претендент, - зашуміли звірі. Не минуло й миті, як уся галявина зарухалася. Маленькі звірята ставали на лапки, щоб розглянути зайчика. Їх більші друзі зневажливо пирхали, дивлячись на маленького сміливця.

- Ви лишень погляньте, він ж зовсім крихітний,- казала подрузі вгодована бобриха.

- Шкода, такий молодий, - бідкався навчений досвідом лісовий кабан.

- Ось бачите, що означає самовпевненість. Себе згубить і нічого не доб'ється. Кожен повинен знати своє місце, -  повчала своїх дітей сіра польова миша.

Утім уважно прислухавшись, серед галасу можна було почути й інші слова. Їх промовляли шепотом, обережно та з побоюваннями бути почутими. Найчастіше вони звучали від маленьких звірят, які із затаєною надією дивилися на небачене. Адже їм сотні років повторяли, що Крісло Бажань достойне лише вибраних і аж ніяк не простих звірів.

І зараз просто перед їх очима відбувалося немислиме: маленький зайчик зголосився добровільно вирушити на таємничу Опівнічну стежину та ввійти в похмуру Темну пущу.

- Ми віримо в тебе, - ледь чутно промовило білченя та з острахом оглянулося по боках, - може тобі вдасться загадати гарне бажання для нас усіх.

Іклань насторожився та спостерігав за звірами на галявині, як раптом поряд із ним виник Пронира й почав щось нашіптувати йому у вухо, дивлячись на групки звірів, що стояли на віддалі від центру, і на Зайку, який уже підходив.

 

Стривожений почутим, Вовк владно прогарчав і сірі тіні, що стояли поряд із ним, розтанули в нічній темряві.

Коли до Хранителя Пам'яті залишалося зробити лише кілька кроків, Зайка відчув, як по його спині пробіг холодок тривоги, він оглянувся та здригнувся. Якщо раніше його оточували допитливі звірі, то тепер він опинився в кільці хижаків, які люто вискалили зуби.

Облизавшись у передчутті, вовки пригнулися й загрозливо загарчали, почавши наступати на ошелешеного цим зайчика.

- Невже ми будемо просто стояти й мовчати, - пискнуло мишеня та запитально поглянуло на завмерлого поряд із ним величезного Лося.

- Це не наша справа, та й узагалі - хто це? Уперше бачу його, - прогудів у відповідь велетень.

Мишеня лишень сильніше стиснуло лапки й у відчаї прикрило очі, щоб не бачити те, що відбувається на галявині.

А події на ній набирали зовсім поганих обертів. Оточений зі всіх сторін, зайчик зацьковано оглянувся. Наче прийнявши остаточне рішення, він розправив плечі й окинув вовків поглядом, що засяяв сріблом.

Радісно вишкіривши пащі та вже смакуючи, як вони розправляться з маленьким прикрим непорозумінням, хижаки несподівано спіткнулися й завмерли. Їх зволікання тривало всього кілька секунд, але Сові цього було достатньо, щоб підхопити зайчика та м'яко опустити його біля Хранителя Пам'яті.

- Хранителю, я вимагаю справедливості, - рознісся в повітрі сповнений спокійної впевненості голос.

Окинувши поглядом Мудру Сову та її супутника, він поважно заговорив:

- Давно не бачилися, давній друже. Що змусило тебе відмовитися від свого усамітнення? Хто твій супутник, для якого ти вимагаєш справедливості? - Хранитель Пам'яті неспішно підійшов до Зайки й почав задумливо його розглядати.

У цю мить, розчаровано завивши, у напрямку до Хранителя рушила зграя вовків, розлючена тим, що їх здобич так нахабно вислизнула від них.

Не звертаючи уваги на завмерлих, мов монумент, інших звірів, на галявину наче нізвідки виходило все більше вовків, ведмедів, а небо раптово зачорніло від сотень ворон, що злетіли в повітря.

Стояти. Не смійте! - гучно промовив Хранитель, та хижаки, немов не чуючи його, рухалися назустріч Зайці.

Побачивши, що його слова не справили жодного впливу, він змахнув рукою, і в напрямку вишкірених звірів линули маленькі зелені іскорки. Наближаючись, вони збільшувалися, і вже через кілька митей замість іскор у повітрі переливалися сотні зелених кілець, кожне з яких щільно охопило шиї хижаків.

Повітря наповнилося ревом, у якому лють перепліталася з болем. Ще секунду тому самовпевнені хижаки тепер забули про все, і мов безпорадні кошенята качалися по галявині в спробах лапами стягнути із себе небажану прикрасу чи зірвати її за допомогою ікол. Утім усі їх спроби призвели лише до того, що нашийник лиш міцніше огортав їхнє горло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше