Розділ 3. Чим відрізняється сильний чоловік від слабкого… Коли тобі погано, сильний допоможе… слабкий вдасться, що йому ще гірше…

7 років по тому.

"Так-с... Томатна паста, буряк, картопля вдома є, морквина теж. Перець треба піти взяти, маленький шматочок м'яса, тому що не хочу розморожувати те, що вдома в морозилці. Довго це буде. Фарш, капуста. Ну і  по-дрібниці".  - міркувала про себе, поки ходила супермаркетом біля офісу, в якому працюю.

Сьогодні вранці Ігор заявив, що хоче на вечерю мого фірмового борщу та котлет.

- Ігореш, так удома кулею покати.  Я думала, вихідних дочекатися та на закупівлю з'їздити.

- Мишка --ненавиджу це прізвисько, але він наполегливо називає мене так уже майже сім років.  - забіжи у "Гурман" після роботи.  Я не встигаю, важливий контракт підписуємо сьогодні.  А ти знаєш, як я люблю, твій борщ.

- То мені самій пакети тягнути додому?  - дивилася на нього з помадою в руках.  Чудове восьме березня.  Не привітав, а борщ замовив.

І не сказавши більше нічого, вислизнув із квартири, навіть не поцілувавши на прощання.

І ось, я стою в черзі на касі.  День був досить важким, незважаючи на свято.  На міні-корпоратив я не залишилася.  І зараз спостерігаю за щасливими обличчями наших жінок, які гасають між рядами з шампанським, цукерками та квітами на перевіс.  Але найбільше мені подобається дивитися на парочки, де чоловіки подають букети своїм коханим жінкам.  І ні, я не заздрю ​​в жодному разі.  Я вже змирилася і прийняла своє життя.

Бездумно виймаючи на стрічку товари, відволіклася на дзвінок.

- Зі Святом, люба!  - без привітань почала Лерка.

- І тебе, моя красунька!  Дякую.  Кохання тобі, удачі.  - привітала я стару подругу, автоматом промовляючи стандартне побажання.

- Ох, ось про кохання, це точно... - відповіла сміючись.  -- Ти як?

-Та ось, в магазині.  Ігореві борщу захотілося на вечерю.  Так що буду ваяти.  Мені ще їхати самій у метро із цим усім скарбом.  - поскаржилася я Лері.

- ох, ніхріна ж собі!  - обурилася вона.  - але для такого чоловіка, можна і своїм святом пожертвувати.  - одразу промовила з благоговінням.  Він завжди їй подобався.  З першого дня.  Не те, щоб я не ревнувала.  Просто іноді було неприємно коли вона, не соромлячись мене, поїдала його очима чи недвозначно торкалася.  Так і хотілося сказати: "Агов! Я все ще тут!"

— Ну так..напевно .... - пробурмотіла у відповідь.  Але стало якось прикро.  Згадався Санька.  Він би так не вчинив.  - Леріку, моя черга підійшла.  Давай , зі святом ще раз.

Розрахувалася, перехопила зовсім не легкі пакети у дві руки і бадьоренько потупала у бік виходу.

Супермаркет розташувався на мінус першому поверсі великого торгово-розважального комплексу і я пригальмувала біля вітрини дорогого квіткового магазину розглядаючи химерні екзотичні квіти, що так незвично виділяються своєю яскравістю серед простої мімози та тюльпанів.  Мою увага привернула одна квітка. Товсте, довге, зелене стебло вінчало яскраво-червоний бутон квітки схожої з орхідеєю і каллою одночасно.

"Амарілліс"-- прочитала я на ціннику.  Потрібно запам `ятати.  Мені здається, квітка схожа на мене.  На вигляд сильний і міцний, але ніжні пелюстки так легко обламати.

Я поправила рукою пасма, що вибилися з коси, і хотіла вже взятися за ручки пакетів, як моя рука була перехоплена.

- Дозвольте допомогти вродливій дівчині?  - на мене дивилися сіро-блакитні очі чоловіка, що перехопив мою руку за сантиметр від пакета.  Він усміхнувся привабливою усмішкою, а мені вперше за багато років теж захотілося відповісти усмішкою.  Що я й зробила.

-- Дякую).  Це буде чудовий подарунок на свято.  - відповіла я відразу.

- Та не важливо, який сьогодні день, якщо хочеться допомогти такій чарівній дівчині.  - в тон мені відповів чоловік.  Я подивилася на нього уважніше.  Як співають у пісні: "а ти такой, мужчина с бородой».  Так от і він був з невеликою, але дуже акуратною світлою бородою, голова ж навпаки, була практично без волосся, тільки з коротким їжачком такого ж світлого волосся, променисті світлі очі, рівний широкий ніс, такі ж пропорційні широкі вилиці і пухкі губи.  Міцна постать прихована під темно-коричневою "аляскою". Все вселяло в цій людині видавало доброту і надійність.  Мені здається будь-яка жінка за таким чоловіком була б, як за кам'яною стіною.  Ми попрямували до виходу з ТЦ і він подарував мені ще одну посмішку, кинувши погляд на мене.

- Вам сподобалася та квітка?  - раптом спитав він.

- Що?

-- квітка .. червоний .. Вам сподобався?

- Ага, я ... так ... яскравий просто.  Ось погляд і зачепився.  - промимрила я у відповідь.

Він впевнено йшов на півкроку попереду мене, я ж насеніла ззаду.  Коли ми вийшли, в обличчя вдарив промозглий березневий вітер із дощем і снігом і я поспішила уткнутися у високий комір свого сіренького пуховика.

Чоловік впевнено йшов у бік паркувкм.  Але мені туди не треба.

- Дуже дякую, що допомогли.  - я зупинила його торканням руки до рукава куртки.  Він зупинився і обернувся.  Але пакети не поставив.  - Далі я сама.  - подивилася на нього, але він тільки пильніше вдивився в моє обличчя.

- Та перестаньте, я допоможу завантажити в машину.  – широко посміхнувся.

- Дякую... Але я на метро...- відповіла я і поправила правою рукою комір куртки.

-- На метро??  — не повірив чоловік і глянув на мою руку.  - Ви маєте кому зустріти?  - і чого він так хвилюється за мене.  Я хотіла це озвучити, але.

- Ярик!  Ну ти довго ще?  -- чоловік одразу підвівся і обернувся .

- Іду, Кіро!  - відповів дівчині він.  І знову дивився на мене.

- Дякую, Ярославе... - м'яко промовила я, забираючи пакети з його рук.  Він не тримав.  -- Всього найкращого.  - посміхнулася і поспішила зникнути.

Нехай і не надовго, хай із жалості.  Так не важливо як, але цей незнайомий чоловік дав мені відчути себе жінкою.

З таким настроєм, навіть за час виснажливої ​​дороги на громадському транспорті, я заходила додому.  Можна було, звичайно викликати таксі, але сьогодні всі служби як збожеволіли, і чекала б я машину до самого ранку.  Ні.. мені ще борщ готувати.