Розділ 8.Фей потрібно постійно оберігати від чаклунів, переодягнених грибниками, які хочуть приготувати з них омлет.

Якщо не вважати того, що якийсь мажор-хам окотив мене брудною водою з калюжі і помчав у широку далину імені довелося закотити незаплановане прання, то в принципі вихідні пройшли непогано.  Навіть примудрилася познайомитись із новою дівчиною Віталіка.  Хороше дівчисько.  Мила, добра, втім, моє благословення старий друг отримав, чим залишився дуже задоволений.

Подумалося, що треба було б до Саньки вибратися.  Знайти місце, де його поховали.  Нарешті побачитися з ним.  Моє перше кохання, виявилося єдиним.  Я чесно, намагалася відкрити своє серце, але не вийшло.

Неділю я провела за готуванням.  Наскільки я знаю, мій безпосередній шеф має з'явитись в офісі у понеділок.  Ну що, треба відразу розполодити до себе шефа.  Робочими справами я його не здивую, бо весь минулий тиждень спілкувалася з ним за допомогою електронних листів.  Тож було вирішено зустріти начальство з відпустки домашньою шарлоткою з яблуками та цукатами.  Та й решта спробує, оскільки я не проставлялась за перший робочий тиждень.  На тому й вирішила.

Ранок понеділка в офісі почався метушливо і якось напружено.  Хлопці з айті-відділу металися з кута в куток, мов ужалені.  Надзвичайний наплив хлопців із служби безпеки, хоча може це нормально, стільки охорони в офісі.  Краєм вуха вихопила, що начебто знайшли слабкі сліди того, хто риє під Краснова.

Ох, думаю, не поздоровиться тому, хто наважиться підти проти нього.  Хоч я й не дуже добре його знаю, але тієї інформації про нього, що я маю, цілком достатньо, щоб зрозуміти, що це сильна і впливова людина.

Я поставила нарізаний пиріг на кухні, частину занесла хлопчикам-охоронцям, за що була зацілована в щоки і затискана ведмежими обіймами. Не годують їх чи дружини і дівчата, чи що?  Мене врятував Ярослав.  Зробив догану хлопцям та відправив мене на робоче місце.

День уже наближався до обіду, я займалася поточними справами та складала звіт з первинної бухгалтерії.  Так би мовити, була повністю поглинена роботою.  Тому не одразу почула, як у приймальні відчинилися двері.

— Ой!  А хто це у нас тут такий новенький і скромненький?  — пролунало веселе над моєю головою.  

Я підняла голову і …

— Саша..— тихо прошепотіла і вирячилася на хлопця, який спершись на стійку ресепшина зараз посміхався мені, найкрасивішою у світу усмішкою. ЙОГО усмішкою.

.-- МММ... Слава..-— відповів весело і підморгнув.-- Краще вже Славко). 
— Вибачте...-- я опустила очі, поправляючи окуляри.  Не може бути ... не може бути.  Цього не може бути.  У нього навіть родимка над губою така ж як у Саньки, ямочки ... І очі ... його очі ... так не буває.

Я хитнула головою.  Мені справді на цвинтар треба з'їздити.  Точно.  Так і зроблю.  На вихідних.

-— Я так розумію, ви моя фея і чарівниця Анечка?  - спокусливо заспівав... Слава?  А хіба ж не Владислав мій начальник?  Нічого не розумію.

- Не впевнена, що чарівниця... і не впевнена, що ваша... - Боже, що з моїм голосом?  Чому я пищу як миша?

Чоловік було хотів щось сказати.

— Владе!  - пролунав дзвінкий голос Ярослава у дверях приймальні.  - і хлопець випростався, але при цьому не відводив від мене погляду.  А мене кидало то в жар, то в холод.  І чому я не спромоглася переглянути фото всіх співробітників компанії?

- Ти вже познайомився з нашою офісною феєю?  - прогуркотів Яр. — Чи налякав вже своїм грізним видом??

- Та ось... намагаюся... познайомитись. Ти чому не сказав, що в нас тут така скромність сидить?  — Сказав Влад.. або Слава.., ніби мене тут немає.

-- Не сидить, а працює!  Перша, хто на цьому місці ПРАЦЮЄ. Ти розумієш? —  з натиском повторив він останнє слово і впав у всі свої тридцять два.  - І в цьому ти скоро переконаєшся.

Ледве з стільця не впала!  Хто ж у них тут працював, якщо просту секретарську роботу вони так вихваляють?  Я вирішила, що мені потрібен перепочинок.  І насамперед від Слави.  Тому що я всім нутром відчувала тут силу та ауру, що була й у Сані.  І якщо вісім років тому, я сприймала це нормально, то зараз ... не знаю, як мені реагувати.

Надіслала швидко потрібні документи на друк на принтер, що стоїть у коридорі і спробувала непомітно вибратися з-за столу.  Але не тут було.  Поділ моєї довгої спідниці прищемило висувним ящиком, який мав дуже хитрий замок і я відчайдушно почала смикати його на себе.  Долоньки спітніли і мені здавалося, що піт стікає у мене навіть по обличчю.  Мені якнайшвидше хотілося зникнути з цього кабінету, хоча б на хвилинку.  А ці двоє самців, так і продовжували стояти біля мене і балакати про щось своє.

- А чим це у нас так смачно пахне?  На весь офіс аромати?  – весело спитав Владислав Михайлович у Ярослава.

- Так це ж Аня сьогодні пиріг принесла...

Чортова спідниця!.. мені терміново треба міняти той бісів імідж.  Все переходжу на екстра міні, щоб точно нічого ніде не чіплялися.  А ні.  Не вийде.  Смертники всякі чіплятимуться

- Пиріг???  Сама пекла?  - Здивування в його голосі було навіть занадто щирим?  І на мене дивилися дві пари очей.

.— Та шо його там пекти... -- прокряхтіла я, безуспішно намагаючись відкрити цю бісову скриньку і вибратися з полону.  І мої потуги не залишилися непоміченими.

— Що там у тебе? — схилив голову на бік і гмикнув. — Ана! Зрозуміло!

Раптом, блиснувши білосніжними зубами, через що став ще більше схожим на шкідливе хлопчисько, Владислав Михайлович різко перемахнув через високу частину ресепшина і в мить виявився... біля моїх ніг.

- Позер!!  - хмикнув Яр.

Боже, що ж так жарко?

- З цим ящиком завжди були проблеми... - тихо промовив шеф, легко його відкриваючи.  Його рука опинилася під моїм коліном.  Добре довга спідниця створила гарний бар'єр, але я все одно трохи відсахнулася від нього.  - Треба його замінити. -- майже спокусливо продовжив.  Я кинула швидкий погляд на Ярослава.  Він говорив телефоном.  А Мій директор, стоячи переді мною на одному коліні і не відриваючись, стежив за мною, як хижак за своєю жертвою, трохи схиливши голову на бік, уважно вивчаючи.  І здається мені, що живою мене не відпустять.