Розділ 9. Жінки бувають різні. Є просто жінки, а є чарівні істоти.

У вас виникало непереборне бажання захищати?

Я думав у мене це на рівні умовних рефлексів ще з гарячих точок.  Є ворог, є цивільний.  Цивільного захистити, ворога – усунути.  Але ні, точніше, із нею так.  У мене просто патологічна потреба, захищати... мою секретарку.  Ганну... Одна тільки думка про те, що щоранку я бачу її на незмінному місці, в незмінній позі, очима в клавіатуру, її недовга і дуже скромна посмішка у вітання послана мені щоразу, як я входжу до приймальні.  І її тихе, майже пошепки і надто інтимно "Владиславе Михайловичу".  Це просто зводить мене з розуму.

Я навіть сказав їй одного разу, називати мене Влад чи Слава.  Але вона так подивилася на мене з-під своїх окулярів, що я зрозумів, що з нею краще не сперечатися і дурниць всяких не говорити. У мене взагалі, іноді складається враження, , що це я на ней працюю, а не навпаки.  Хоча за новий принтер був винагороджений пиріжками з капустою.  Дуже смачні.  Реально відчуття, що я в гостях у мами.  Ну один на один.  Так і повелося, що практично щоранку, моя фея постачає мене смакота і або просто нагадує про те, що потрібно вийти на обід.  Хотів було їй віддячити за таку турботу.  Квіти купити... А що вона взагалі любить?  Та вирішив не ризикувати.  Дівчина вона не однозначна і вперше, я не знаю, як до неї підступитись.  Робочі відносини у нас склалися, але оскільки колектив у нас дружний і часом тут утворюються цілі сімейні підряди, то настав час дівчині трохи стати відкритішими до своїх колег.

- Владиславе Михайловичу... - відволік мене від думок голос Ані, коли я сидів у кабінеті, переглядаючи черговий звіт з бухгалтерії за минулий квартал.  Подумати тільки, невдовзі літо.  Я звів очі.  У дверях стояла Анечка в скромній темно-синій сукні з коротким рукавом і невеликим комірцем.  Підстриглася ... коротко.  Дуже коротко.  Мені більше подобалася її коса перекинула через плече.  Але й так також добре.

- Так, Анечко....- промовив я, потираючи перенісся двома пальцями.  -- Ти щось хотіла?

- Та я подумала, що таке по телефону краще не повідомляти. - відповіла дівчина і швидким кроком підійшла до мене.  Поклала на стіл чорну пластикову папку і зробила крок назад.  Я ліниво глянув на папку і запитально підняв брову.

- Це ... це ... тут взагалі, звіт по вогнепальному і холодному.  - швидко промовила вона, трохи задихаючись.  - там така справа..- я знову підняв брову.  —Для мене ця тема незвична.  —Там не вистачає одне "Макарова", судячи з звітів за минулий квартал.

-- У кого?  - А це вже серйозна справа.  Їй звичайно не треба було туди лізти, але вона, можливо, і не знала цього.

- Це на об'єкті у Ритвіна... Мені здається, це не моя компетенція.  Зирнула на автоматі.  - виправдовувалася дівчина.  А мені так подобається дивитись на неї.  Слухати її схвильований голос, бачити її реакцію.

Був там випадок на об'єкті... Мої хлопці трохи отримали на горіхи.  Важко бути депутатом, особливо якщо ти невгодний новій владі.  Я знав, що один із нападників втік із казенним пістолетом.  Льонька тоді ще в лікарню потрапив, несолоно хлібавши, але все обійшлося.  А дівчинка геть тепер перехвилювалася.

-- Все нормально.  Видихни.  - почав я м'яко. - Пістолет зник.  Я знаю.  Все під моїм особистим контролем. Ми ще охороняємо цей об'єкт.  Хлопці працюють.  - Ти присядь.

- Але якщо щось трапиться, то... там же стоїть наш номер.  А раптом на нас собак спустять?  - Та ти ж моя дбайлива дівчинка.  Притулила долонями обличчя вона і опустила голову.

— Ну, тоді й вирішуватимемо проблеми.  - я спробував усміхнутися.  Але Аня так розхвилювалася.  — Скажи мені, моя фея зеленоока.  - Я подався вперед через стіл.  Потрібно терміново змінити тему.  Вона підняла на мене свій пронизливий погляд.  -- Ти шашлики любиш?

Її очі збільшувалися з геометричною прогресією, а обличчя зі стурбованого виразу набувало здивованого.

— Із собак?  — і я зрозумів, що сказав і розреготався на весь кабінет.  Помітив навіть, що Анечка теж усміхнулася.

— Та ні, звичайно, хоча на одній справі, у мене в юності щось подібне було.  Але почнемо мабуть зі свинини чи баранини. — Обличчя Анюти розслабилося і вона здається видихнула.  -- Ну так що?

- А у нас що, корпоративна вилазка планується?  Чудово!  У мене є чудовий рецепт маринаду.  Я таке м'ясо зроблю, пальчики оближете.  Грузини відпочивають.  І ще можна зробити овочі на грилі. Я все зроблю!.  -- Протараторила дівчина, вщент розбиваючи мої плани.  Ну що ж, корпоратив так корпоратив.  Поспілкуватись у неформальній обстановці у колі друзів та колег, теж можна.

Я струсив головою, відганяючи непристойні думки.

- Копоративні шашлики, Анечко, точно.  Ось і займися цим.  До вихідних, зробиш?  — Аня відразу згасла, опустила очі, роздивляючись свої руки і кивнула, наче своїм думкам.

- Звичайно, зроблю.  - відповіла вона.  - А місце?  Ліс, парк, база відпочинку?  - уточнила вона.

- База.  Виїзд у п'ятницю ввечері.  Назад у неділю.  Відкриємо сезон, нарешті.  Я скину тобі місце.  Далеко, але там круто і басейн є. Це біля Богуслава . —- Посміхнувся моїм підступним планам побачити мишку ... КХМ.  В купальнику.  А дівчина вмить зашарілася.  Ось і добре, зате відволікається від інших думок з цими пістолетами.  Ярослав розбереться сам, це якраз за його профілем.

Аня встала, зніяковіло мені послала посмішку тільки краєчком губ і попрямувала до виходу.

- Владиславе Михайловичу, - звернулася до мене на виході з кабінету.  - Пообідати не забудьте.  Тісто тільки сьогодні ввечері буду правити).  - і зникла за дверима.

Ось же, "матуся".  До речі про маму.  Давно не дзвонив і не заїжджав.

Поки думав про батьків, відправив Ані посилання на базу відпочинку та свій промокод на знижку на бронювання.  Ну, а за годину, список охочих поїхати та кошторис на покупки вже лежав у мене на столі.  Мені залишалося лише підписати та сплатити.  І жодного геморою.  Ну, диво ж, а не секретар.

Аня.

Що за ...?  Що взагалі відбувається?