Розділ 17. З шумом дістати каструлю…

……..На кухні тихенько чаклую.

Хвилина іде по хвилині.

Млинці я печу з поцілунків.

Додам я в компот свою ласку, 

В гаряче додам я страстей

Шматочком маленької казки

Десерт цей для тебе, а не для гостей.

На полудень дам свою ніжність 

Вечерю наповню любов'ю. 
І от вже нарешті наївшись,

 В нірвану підемо ми з тобою.

Я втому твою забираю..

Відправлю в обійми Морфея. 
Не тільки на кухні чаклує 

Твоя ніжно-кавова фея.

© Коала_ 186 (переклад і адаптація Яніна Кап)

Аня.

Владислав взяв мене в облогу і влаштував мені справжній цукерково-букетний період.  Квіти і смаколики, яким він завалював практично щодня, були найменшим, що він міг зробити.  Окрім іншого, Влад подарував мені абонемент до дуже класного спортзалу.  Я б туди сама нізащо не пішла.  І ось цьому подарунку я щиро зраділа, на що отримала дуже сумнівний комплімент від мого мужчини.

- Ну, ти даєш, Ань!  Інша б образилася.  А ти верещиш від радості.  Я там тобі ще й форму нову купив...  ти ж не образишся, сподіваюсь? Хоча… Шо я питаю….— скрушно махнув рукою.

-- Ні звичайно!  Дякую!  Я давно збиралася оновити кросівки та спортивні речі.  Дякую дякую, спасибі!!  - висіла я на ньому мавпочкою, покриваючи рідне обличчя дрібними поцілунками, через що цей котяра мружився і аж муркотів від задоволення.

- Ох, відчуваю, на восьме березня, найкращий подарунок для тебе це набір каструль.  - зітхнув він мені в мошку.

-- Bergoff, якщо що.

- Буде тобі Бергофф, дивовижна моя.

**********

Ми побували в кількох ресторанах, багато гуляли, у вихідні активізували, їздили кататися на конях у заміський комплекс, і на страусину ферму, годувати страусів, погуляли по маєтку одного з наших колишніх президентів.  Але найбільше мене вразило, наскільки по-господарськи він поводився в моїй квартирі, коли ми зайшли до мене на чай.  Перше, що кинулося у вічі, це те, що з багажника машини дісталась пластикова валіза з "інструментами".

-- Навіщо це?  - спитала здивовано я.

- Мало, що знадобиться... - знизав він плечима.

І знадобилося!  Точніше, я не надавала цьому значення, а він помітив.  Помітив, що кран тече, що дверцята в шафі-купе розхиталися, що ніжки біля столу теж треба підкрутити і дивно подивився на мене, коли виявилося, що мій диван, на якому я сплю продавлений.  Точніше, дерев'яне перекриття поламане.  Загалом, чоловік у домі – це дуже корисно і практично. Треба користуватися, поки є така можливість.

Поки Влад порався з моїми предметами домашнього начиння, я встигла приготувати борщ і навіть насмажити відбивних.  Чому так швидко?  Та тому що в мене завжди є заготівлі та домашні напівфабрикати.  Та й мені приємно було нагодувати мого чоловіка домашньою їжею.  Мого чоловіка?!  Ну ми як би ще не перейшли на новий рівень відносин, але на диво, Влад мене не квапить, хоча зберігати і вже давно нема чого, та й боятися теж.  У мене й самої дах зносить від його поцілунків та дотиків.  Тоді, власне, чого я тупцюю на місці?

Але на що Влад дуже непрозоро, точніше зовсім не прозоро натякав, так це на мій переїзд до нього.  Каже, мовляв, чого чекати, якщо нам добре разом.

- Слава, ну подумай добре.  Я ж буду щодня перед очима "туди-сюди, туди-сюди!", зі своїми звичками та порядками.  Поперекладаю ще не дай бог твої пістолети з комода до шафи, а ти розлютишся... - говорила я наливаючи какао і викладаючи пиріг, коли ми знову вечеряли в мене.

- Та хоч у підвал перекладай!  Хоча для цього у мене спеціально навчені люди.  Але просто, просто я хочу жити разом ... прокидатися вдвох, готувати сніданок, виховувати дітей ... в майбутньому.

- Слав, та ти з розуму зі мною збожеволієш!!!!  - вторила я йому!

- Та вже давно з глузду з'їхав!  Відьма ти моя!!  - і я опинилася в кільці сильних рук, а мої улюблені губи вже тягли мене у вир почуттів і відчуттів на глибинному рівні.  Може зі мною сталося кохання?

Провела Славу вже за північ і то, послалася на те, що завтра все-таки на роботу і мені поспати треба.  Цей невгамовний, знову намагався мене захопити в годинний поцілунок, але я вчасно перервала це солодке катування.  Чи треба вже здаватися?  Ну я, як незаймана, чесне слово.  .

З цими думками почала прибирати посуд зі столу.  Не люблю залишати на ніч кухню брудною, спати спокійно не зможу.  Ось такий у мене пунктик.  Поки забиралася, встигла поставити подаровану Владом Орхідею в горщику у воду до ранку і все думала, що відпускаю минуле і мені не гіршає.  А навпаки.  Ото правду кажуть: лікує не час, лікують люди.  А біля мене правильна людина!  І що він казав про дітей?

Не встигла я додумати думку, як у двері подзвонили.  Подивилася на годинник, біля першоі ночі.  Обережно підходжу до дверей.

- Анют, - звучить голос Влада з-за дверей.  -- це я!  Відкрий будь ласка.  - і тон такий стурбований.

Боги, що могло статися за півгодини!  В голові промайнула купа думок, одна гірша за іншу, за той час, що я відкривала всі замки.  Відчинили двері.

Влад стояв обпершись двома руками на верхній одвірок дверей, косуха розстебнута, обличчя мокре, вмивався чи що?  Розтріпане волосся, стирчить у всі боки. Біла футболка красиво облягає широкі груди.

- Я тут ... до бювету пройшовся ... водички попити - промовив він хрипким голосом.  - жарко, якось стало.  - вів далі він.  А я так і застигла з рушником у руці та фартуху.  А він не зводить з мене пильного погляду своїх чорних вир, які вже засмоктали мене на своє дно.

Він опустив руки і припав плечем, схрещуючи їх на грудях.  Я тільки трохи відійшла назад. Знову його божевільний погляд.  І довго ми, цікаво, гратимемо в дивоглядки?

- І знаєш, що я подумав, Анечко?

- Що?  - просипіла у відповідь.

- Я подумав, що не хочу від тебе дітей у майбутньому... - останнє слово він особливо виділив інтонацією.  А в мене наче щось обірвалося всередині.  Невже він розлучається зі мною?

Але я не встигла нічого подумати!  Тому що мене буквально зніс з ніг нестримний ураган на ім'я Владислав і дуже впевнено ніс у напрямку до спальні.