Епілог.

Как живет настоящая фея

У феи — домик на лужайке,
Там — гномик в трусиках и в майке,
И гном в очках и в бороде
Играет всем на балалайке.

У феи варится варенье
Из чайной розы и сирени,
Из лилий, мяты и шалфея
В саду варенье варит фея.

Зимой приятно у камина,
Когда вовсю трещат морозы,
Поесть варенья из жасмина,
Фиалки, ландыша, мимозы.

И в этой чайной обстановке
Танцуют все без остановки,
А гномик на вишнёвой дудке
Играет танец незабудки.

© Юнна Мориц 153

Стільки всього трапилося за цей час, що просто не віриться!

Ми одружилися, як тільки моє плече прийшло у форму.  Швидко та практично нічого нікому не кажучи, просто втекли.  Слава перекинув усі справи Ярославу та Андрію, а сам насолоджувався справжнім медовим місяцем зі мною та мною загалом.  Та чого вже...наше весільну подорож, я не забуду ніколи.

Коли повернулися, з'їздили зі Славою та його батьками на могилу до Сані.

Я плакала.  Дуже!  Ні.. не так… Я ридала, До темряви в очах! До зрипоти в горді, просила вибачення, та м‘яла землю коло його могили, на яку навіть ніхто не приходив за весь цей час.. Просто забутий хрест… Просто ім‘я і дати… Навіть фотографії немає…

  Я прощалася та відпускала минуле життя!  Відпускала його!  Що б нарешті і Саня зміг здобути того спокою, і свободи, що здобула я і Слава, і навіть тітка Маша з дядьком Мишком.

Сергія засудили.  Але!  Вразило інше.  Його адвокат виявився справжньою акулою і вибив право на апеляцію.  А після апеляції, ще одну апеляцію!  І так до безкінечності!

Його ми вже не боялися, так з'ясували ще на суді.  І зараз, через шість років, все це залишилося лише у спогадах.  Таких далеких та майже нереальних.

А ось, що реально, то це наш син Льошка.  Мій гінеколог дуже здивувався, коли дізнався, що чоловік із трійні та ще й близнюків, а ембріончик у мене один.  І довго ще на УЗД перевіряв, чи не загубив десь ще одного чи двох.  Але чоловік сказав, що наступного разу, буде старатися краще і підморгнув мені своїми шахрайськими глазюками.  Ага!  Щас!!!

Мені одного урагану вистачає!  А коли всі мої мужики вдома, і я маю на увазі навіть Ярослава з його сином Артемкою, і Андрія з сімейством, то, звичайно, будинок стоїть догори дригом!  Таке враження, що цунамі, ураган Катріна та всі інші катаклізми локалізувалися у нас і все якраз у активній фазі!

До речі, про Катріну.  Андрій з Маринкою одружилися ще раніше, ніж ми і пройшли всі кола пекла нашої бюрократії, щоб удочерити ту маленьку дівчинку з дит.будинку.  Катруся дуже на них чекала!  А через рік, вони вже всі разом чекали на появу четвертого члена родини, маленького Вітюшки.  Так що тепер наша вся брава компанія поповнилася на плюс один , два, три.

Слава, розширився, ще значно більше, але амбіції у Краснова, як і його Его!  Надмірні!  Ну хай розважається.  Головне, що татом він став зовсім нереальним!

Я працюю віддалено і це не заважає мені займатися сім'єю, будинком, собою.  На місці шраму від кулі тепер красуються татуювання з датами народження чоловіка та сина.  Я намагаюся підтримувати Славу у всьому, не заважати і подавати йому патрони, коли вкотре хоче розстріляти весь світ.  Люблю його, до неба і назад!  Думала пройде трохи!  та ні…з кожним роком наша пристрасть стає все не сильнішою і нестримнішою, а наша любов ще міцніша!

Сьогодні без машини.  Слава, відправив мою "електричку" на ТО, так що таксі нам із Льошкою на допомогу.  Холодна дощова весна, вогкий ранок.  Везу дитину в садочок.  Зранку проспала і здається навіть не вмилася.  Але це не страшно, сьогодні мене приведуть до ладу мої феї краси.  Незабаром День Народження коханого, треба бути у формі.

Закинула дитину в групу, вибігла з будівлі і одразу потрапила під дощ.

Та бодай твою козу за ногу..

- Щось маєш вигляд не дуже. Чоловік не спонсує?!  - Почула я знайомий голос за спиною.

Обернулася.  Під козирком стояв Сергій.

Все ж таки випустили.  Домоглися свого.  І здається, конфіскація на ньому ніяк не позначилася.  Світло-сірий приталений піджак із білою сорочкою, відмінно скроєні сірі, укорочені штани, темно-сині черевики.  Гарний.  Міг би бути добрим дядьком Сергійком.

Дивно, але в мене абсолютно не було страху перед ним, незважаючи на все, що він зробив і, впевнена, ще зробить.  Подивилася на нього впритул відкидаючи вологі пасма зовсім короткої стрижки з обличчя.

— А ти явився, щоб мені про це сказати?  - хмикнула йому, поправляючи полегшену спортивну парКу і вивуджуючи телефон з кишені.

- Я хотів побачити племінника...- промовив він з роздратуванням.

- Побачив?

Він кивнув головою.

- Виріс так.

- Так, ваші гени.  - я мимоволі посміхнулася.

- Я можу з ним бачитися?  - поставив несподіване запитання Сергій.

- Всі питання до Влада.  - відповіла я.

- А що ти скажеш?  Не пробачиш?

Я різко розвернулась і, відібравши підборіддя, впритул підійшла до Сергія.

- Пробачити? А за що?  - прошипіла. — Може за те, що вбив мого нареченого? чи може за те, що скоїв замах на на Влада? — скривила косу усмішку. Сергій не відпускав погляд.. . — Ні!  Не так!  Я відпустила.  Відпустила те, що ти накоїв. Навіть Влад відпустив.  А це означає, що тебе нема... немає в нашому житті.  Все, що ти зробив, назавжди залишиться з тобою.  На твоїй совісті.  Тобі жити з цим вантажем.  А мені  на тебе чхати!