Кішка для мільярдера

Розділ п'ятий

На вихідних я майже забула про те, що мені доведеться зіткнутись з Ледянським знову. Гуляла з сином, нарешті могла дозволити на ніч читати йому казку, а не поспішала всунути ніс в чергові документи і безкінечні стовпчики розрахунків. Ці два дні вражаючого спокою змусили згадати, нащо я терплю все це: співробітництво з Андрієм, покровительство Вешнєва… Щоб з Тимкою все було добре, щоб він мав все, що треба. І щоб ніхто не посмів задіяти мого сина в своїх брудних іграх так, як це робили зі мною.

Це допомогло. В понеділок я прийшла на роботу зосередженою і спокійною. Сьогодні було перше засідання ради з моєю участю, і це треба було витримати з достоїнством.

Андрій представив мене коротко, кількома словами, як свою нову заступницю. Те, що я – ставлениця Вешнєва, не викликало ані найменших сумнівів, але мені не важко було встати, постояти біля свого крісла кілька секунд, щоб всі встигли подивитись на мене, а потім сісти назад і зробити вигляд, наче я уважно слухаю чергову доповідь голови відділу маркетингу.

Сьогодні я не втручалась. Фірма Ледянського функціонувала добре, а мені треба було час, щоб зрозуміти, як змусити її працювати ще краще.

Андрій також імітував діяльність; впевнена, половину доповіді він просто пропустив повз вуха, замість цього відволікаючись на мою присутність. Звісно, моє крісло було не во главі столу, однак, я відчувала себе зіркою цього засідання, ну, або цирковою мавпою, тому що кожен вважав за потрібне повернути до мене голову і подарувати черговий довгий, уважний погляд.

В раду директорів входили не лише чоловіки. Власне, з одинадцяти чоловік жінок було четверо – якщо, звісно ж, рахувати мене. Голова відділу маркетингу – молода, ініціативна, смілива жінка, що явно вважала, що достойна більшого, і дві трохи старші. Останні прийняли мене з відвертим несхваленням. Їм було за сорок, і не знаю, як вони отримали ці місця, але вони явно вважали мене акулою, що влаштувалась на зручному місці лише тому, що добре зігріла комусь ліжко.

- Цікава доповідь, чи не так? Є кілька нюансів…

Я повільно повернула голову, реагуючи на чужий голос. Вестицький, той самий фіндиректор Андрія, сидів справа від мене, геть близько, ще й нахилився, щоб заговорити, і майже торкнувся мене своєю рукою.

- Ілля Олексійович, - Андрій легко перебив і голову маркетингового відділу, і заодно Вестицького, - прокоментуйте, будь ласка, розділ трат. Мені цікаво дізнатись вашу думку.

…Плювати йому було на думку фіндира, плювати. Але той вимушений був відволіктись від мене – і до самого кінця наради не отримав можливості навіть перекинутись парою слів. Не те щоб мене це засмучувало; погляди Вестицького, слизькі та липкі, були мені неприємні.

Я навіть зраділа, коли нарада нарешті підійшла до кінця. Але йти однією з перших, втікати було не можна, тому я змусила себе йти спокійно, повільно, і коли дісталась дверей, конференц-зал вже став майже пустим.

- Христино Ігорівно, затримайтесь, будь ласка.

Я зупинилась в дверному отворі. Потім повільно повернулась до Ледянського, ігноруючи уважні погляди інших членів ради директорів. Важкий дух несхвалення буквально повиснув у повітрі.

- Ви хочете щось обговорити? – вигнула брови я. – О, думаю, - я спокійно обминула фіндиректора, що останнім затримався в конференц-залі, і наблизилась до Андрія, - вас турбує те, як я користуватимусь своїми повноваженнями… Можете не турбуватись. Руйнувати вашу фірму я не буду.

Фіндиректор за спиною гучно грюкнув дверима, і я задалась питанням, чи пам’ятає він тиху Мишку, повз яку проходив десять разів на день, заскакуючи до керівника і за сумісництвом друга, щоб звірити якісь папери або просто обговорити чергову довгоногу красуню. Напевне, не пам’ятає, інакше дивився б на мене трохи інакше.

- Я не сумніваюсь в вашому здоровому глузді, Христино. Ми ж ділові партнери, а не вороги, нам нема ніякого сенсу підставляти один одного і руйнувати спільний бізнес.

Чотири роки тому Ледянський вважав інакше. Йому здавалось, що варто позбутись від Вешнєва, і всі гроші світу будуть його. Але пройшов час, і він перестав бути просто дуже везучим молодим бізнесменом, якому чудом вдалось заробити величезні статки. Став розумнішим. Я не могла заперечувати очевидне: Андрій і раніше не був дурним, а зараз в його діях виникла обережність. А ще: холодний розрахунок і здоровий глузд. Він оцінив законні шляхи досягнення своєї мети.

…Але все ж, дивився він на мене не так, як дивляться на ділових партнерів. Цей уважний, пронизуючий наскрізь погляд здавався майже лякаючим. Він ковзав ним по мені, випробуючи, і довелось докласти зусилля, що проігнорувати його.

У погляді не було похоті. Скоріше уважність, неймовірний інтерес, який Андрій відчував до мене. Дивна комбінація… Я йому точно подобалась, так, але це виглядало не так, як з іншими. Я звикла до того, що мене приймали за ляльку для ліжка, трофей, який, як їм здавалось, можна завоювати.

Ні у одного не вдалось.

Єдиний, хто вмудрився похоронити тваринні бажання і власницькі думки за повагою – Роман. Але все ж, в його очах порою сяяв голодний блиск.

Андрій дивився інакше. Не як на ляльку. У нього з бажанням змішувалась навіть не повага, ні… Інтерес? Цікавість? Він роздивлявся мене, наче заворожений… Він знав про мене більше, ніж будь-який інший чоловік, розумів, що приховується за образом холодного стерва. Це знання давало йому владу, яку, я сподівалась, Ледянський не міг повністю оцінити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше