Кіт Мохіто

Утікач

Вранці кіт Мохіто вирішив поспати трохи довше, бо повний місяць цієї ночі покликав його прогулятися по дахах. Прокинувся він уже, коли сонце стояло високо і добряче припікало котові бік. Все ніби було добре, але щось його бентежило, якась думка коту не давала спокою, як набридлива муха Христуня. Ось воно! Тиша! Чому так тихо? Чому ніхто не скавчить, не гавкає і не заважає спати?

Мохіто поважно обійшов усе подвір’я, з думкою, що спанієль десь кімарить. Потім зазирнув до «котячої їдальні» - теж нічого, чи скоріше, нікого не знайшов. З кожною хвилиною він усе більше починав хвилюватись. «І де могло подітись це не слухняне собача?» - сердився кіт і його очі недобре виблискували м’ятною зеленню. «От знайду його – заробить у мене! Бач, який, в хованки вирішив погратись,» - він ще сподівався, що малий просто десь ховається.

Все було на марно. Спанієля ніде не було і Мохіто просто не знаходив собі місця від хвилювання. Він звинувачував себе у тому, що не віднісся серйозно до погроз малого. Його егоїстичне бажання залишити біля себе вихованця змусило кота забути, про те, якими нетерплячими і впертими можуть бути юні створіння. Адже сам був таким же непосидючим.

Так, ніхто не знає, як Мохіто потрапив до цього двору, і лише він ще пам’ятав той час, коли його пестили і балували нові друзі у затишній квартирі, та допитлива тваринка вирішила піти подивитись цей світ. Тоді ще кошеням він поневірявся містом поки доля не привела його сюди.

У дворі з’явився доберман Граф. Цей поважний пес, напевно, міг якось допомогти коту Мохіто в його біді.

- Привіт, Графе, тут таке сталось! Малий утік! – не дочекавшись привітання у відповідь викрикнув стривожений кіт.

- Чому? Що змусило Джері зробити такий необачний крок? – Граф був благородного походження і тому поводився як справжній аристократ – ніколи не втрачав контроль над собою.

- Та розумієш, він хотів знайти свою Наталочку, а я не підтримав його. Ми трохи посперечались, от малий і погарячкував. Хоч би не втрапив у якусь халепу. Він у цьому профі, - зажурено зітхнув Мохіто.

- Коли це сталось? – уточнив пес

- Не знаю, напевно вранці. Що робити, друже? - хвилювався нянь-невдаха.

- Дай подумати, - доберман почав прискіпливо обнюхувати подвір’я.

Мохіто уважно слідкував за діями новоявленого нишпорки.

- Є! Я знайшов слід малого, - повідомив новину доберман.

- Тоді вперед! – нетерпляче вигукнув кіт.

Вони йшли по запаху спанієля аж до супермаркету. Далі слід уривався, тому що величезна кількість запахів змішалась в один - запах великого міста.

- Все. Нічого не відчуваю, я його загубив, - поставив перед фактом свого друга Граф.

- І що далі? Куди підемо? – схопився Мохіто.

- Пішли понишпорим поряд, може щось таки знайдеться, - запропонував пес.

- Давай, - погодився кіт.

Товариші обійшли навколо великого магазину і раптом вони побачили своїх не дуже хороших знайомих. Так, їм на зустріч ішли саме ті негідники, які нещодавно загнали Джері до їхнього двору.

- Опа, я знаю, хто нам допоможе, - хитро примружився Мохіто.

- Граффф, граффф, стояти на місці! – суворо промовив доберман.

- Ааааа, знов ця скажена парочка! – волоцюги задкуючи намагались втекти від розлюченого пса та грізного котяри.

Мохіто за один стрибок опинився біля собак. Адже він був чемпіоном району по стрибках.

- Так, так, так, хто це тут? Знов малюків ображаєте? – запитав кіт.

- Ні, ну що ви, як можна, ми дуже мирні тварини, - залепетали підлабузники.

- Нам треба від вас інформація, - наступав Граф.

- Так, звичайно, запитуйте, ми все розкажемо, - ще ближче до землі пригнулись колишні сміливці.

- Я хочу знати, де ви вперше зустріли Джері?

- Кого? А ви про того малого? Та ми не пам’ятаємо!

- Граффф!

- Та добре, добре. Ось там, - і обидва собацюри показали в різні боки.

- Граффф!

- А, згадали, так ми його зустріли біля школи, та що поряд з парком. – нарешті перестали вередувати волоцюги.

- Побігли, Графе! Я знаю де це, тут зовсім близько, там Юлька навчається, - скомандував Мохіто.

Незабаром друзі добрались до пункту призначення. Вони обійшли все шкільне подвір’я, стадіон навіть у парк зазирнули – Джері ніде не було.

- Граффф! Я знов чую його запах, обізвався доберман

- Не загуби його знов, тримай слід, - і вони чимдуж побігли у бік автобусної зупинки.

І справді, нюх не підвів добермана. Біля дорожнього знака, на якому був намальований автобус, сидів сумний самотній песик.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше