Кіт на дереві

4

4.
 

Ранок пройшов по звичному сценарію літнього дня, коли годинникова стрілка нудьгує й нікуди не поспішає. Після сніданку, майже в обідній час, я вирішив пройтись нашим садом. Мама казала, що Руслан телефонував, але я не хотів поки його бачити й навіть йти кудись також не хотілось. Все вирішив Макс - він вискочив на паркан і стрибнувши на дорогу, повільно махаючи хвостом пішов до лісу.

- Максе, ходи сюди, - крикнув я, хоча і розумів, що кіт ніяк не відреагує на мене.

Я швидко повернувся до будинку, крикнув мамі, що йду в ліс і не очікуючи відповіді вибіг за паркан. Макс ніби лиш цього й очікував: він споглядав на наші ворота з-під лісу, але щойно я з’явився він встав на свої чотири й продовжив шлях по протоптаній стежині в лісі. Наздогнавши його, я йшов повільно за ним. Палиця, яку я підібрав майже відразу, тяглась то позаду мене піднімаючи пилюку, а то попереду - замість уявного металошукача. Спека в лісі майже не відчувалась і хоча ми не так далеко й зайшли, звуки цивілізації практично не докучали нам.

Я йшов і ловив себе на думці, що вдихаю лісове повітря на повні груди, роблю широкі кроки й інколи навіть скачу з одного зеленого острівця з травою на інший. Раптом я відчув запах дохлятини - так смерділо в нас за гаражем одного разу і тато пояснював той запах здохлим щуром, котрого напевно приніс Макс. Я скривив ніс і відчув легкий страх, мені відразу почали перед очима поставати мертві щурі і головне – їх червоні цяточки замість очей. Тиша і моя самотність в лісі, почали фізично давити на мене, страх наростав і зробивши кілька кроків по стежці, він мене всього захопив в полон. Я підбіг до Макса, протяг руки, щоб його схопити й вертатись додому, але кіт несподівано викрутився і в кілька стрибків віддалився від мене на кілька кроків в гущавину лісу.

- Максе, йди сюди негайно, я тут не хочу більше бути! Чуєш, - голосно прокричав я до кота і побіг за ним.

Макс швидко біг поміж дерев, йому не заважало павутиння, він швидко змінював напрям руху і минав дерево за деревом, саме тоді я подумав, що запах мертвого щура його притягує. Я перестав дивитись під ноги й навіть попереду себе – очі, мов зброя з автоприцілом, не зводили погляду з Макса - за мить я схопив його й відразу присів на листя посеред дерев, перевівши подих я відірвав очі від кота й підняв погляд, щоб роздивитись місцину, на яку мене привів Макс…

Пам’ятаю, що тоді я голосно закричав. Я не знаю для чого - ніхто мене не міг чути тут в лісі. Я перелякався. Прямо на мене дивився кіт нашої сусідки. Він висів на дереві, підвішений за шию, на шкірі було видно кілька ран, подібних на мою на руці, погляд його вирячених очей здавалось був наведений прямо на мене.

Напевно, я на якусь мить повністю втратив контроль за часом, за оточенням і просто сидів, не розуміючи де я, не прислухаючись до звуків лісу. Раптом, крізь тишу, до мене долинув звук хрусту гілок, серце відразу почало набирати обороти й гриміло мов барабан в моїх грудях.

- Ти дивись, хто тут з’явився,- голосно регочучи, сказав вже знайомий голос мого вчорашнього кривдника Романа.

- Ти що тут загубив? Також вирішив спекатись від кота? Ось цей, ще кілька днів тому, обдряпав мені руку, прийшлось його покарати.

Я не знав що відповісти. Роман був разом з Сергієм і Сашком. В той час, я просто хотів зникнути з цього місця і перенестись до себе в ліжко. Очі – мої зрадники, починали наповнюватись сльозами і як би я не хотів не виказувати свого страху, як би я не намагався переорієнтувати думки на іншу тему - нічого не виходило.

- Ну то що? Даєш свого кота? Ми перевіримо, як довго він зможе прожити на дереві, так Сергію? - запитав Роман в мене, але дивився на дурнувату посмішку Сергія, котрий хихотів без причини.

- Слухай, ми підемо, - проговорив я не звертаючи увагу на сльози.

- Ми підемо? Хто це ми?

- Я і Макс.

- Ти можеш йти, а кіт з нами залишиться. Ми тобі його ввечері принесемо до воріт. Нам Руслан показував де ти живеш.

- Ніякий кіт з Вами не залишиться! - прокричав я з останніх сил. - Я за півгодини буду вдома і тоді приходь поговориш з моїм татом.

- Маленький мій, - сказав Сергій, - ти до татуся хочеш?

Тоді, він швидко підійшов до мене, я спробував відійти назад, але ногою зачепився за щось під ногами й впав. Вони зареготали.

- Смійтесь скільки хочете, - прокричав я, - а я вдома все розповім про вас, - і почав зводитись на ноги.

Всі троє підійшли до мене і мені здалось, що я знизу дивлюсь на свою смерть у вигляді трьох чужих облич. Не встиг я підвестись, як Роман різко вдарив мене в плече і я знову впав.

- А може ми й тебе тут з котом підвісимо? Ти гнида мала, нас лякати будеш?

- Я буду все що хочу! - прокричав я і підвівся на ноги. - Лиш підійдіть до мене, я так закричу, що все село сюди збіжиться.

Роман наблизився до мене, замахнувся, а я у відповідь заверещав зі всіх сил. Макс в мене на руках від переляку почав викручуватись і вирвався прямісінько до Сашка в руки.

Поки я верещав, рука Романа перед моїми очима летіла до моєї щелепу. Мій крик зупинився відразу після сильного удару і смаку крові в роті. Я лежав на спині, солені сльози, металева кров і соплі - цей смак назавжди залишився зі мною. Але тоді мені потрібно було рятувати Макса, про себе я не думав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше