Кульбаба: дід чи баба?
Дзюркачик
Дзюркачик жив і служив. Служив довго й вірно, втамовував спрагу кожного, хто припадав до його щедрого животоку. Втамовував і спостерігав. Подбалося йому споглядати за дітьми-бешкетниками, які, у волю набігавшись і награвшись, спрагло припадали до водички. Однак із нетерпінням очікував на жінок-прачок і вже разом із ними переполіскував всі сільські новини... Жити б йому та жити своїм століттями розміреним життям.
Знайшовся хазяїн. Він загребущою рукою стягував, змінював, руйнував, перебудовував. Дзюркачик став перепоною на шляху до його ненаситності. Залишити б дивотвір природи! Так ні. Заманулося йому відгородитися від усього світу. Звів високий паркан, посадив дерева. Облагородив... Потрапив у полон людської похоті і Дзюркачик: хоч йому надали форму, але він утратив сенс власного існування. Не прибігали діти, не було доступу жінкам-прачкам... Увесь світ залишився за парканом.
Хазяїн і невідав, що його ненаситність згубила життєву мудрість: «Руйнація природи веде до знищення самого себе». Жадібність.
#396 в Різне
#70 в Дитяча література
#665 в Сучасна проза
Відредаговано: 29.05.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
