Печу, печу хлібчик…

Благословилося на день. Марія, мовивши вранішню молитву, береться за роботу. Вона трепетно заглядає  під рушник, яким накрита пікна діжа. Чи зійшло? Зійшло. 

Щораз, беручись за випікання хліба, хвилювалася: «Чи вдасться?» Не один рік чаклуючи над насущним, пам’ятала настанови матері: «Щоб хлібом смакувати, треба душу у нього вкладати». Вона так і робила: перед тим, як замішувати тісто,  борошно декілька разів пропускала через сито, а потім, додавши кип’яченого молока, розмішувала.  Шматочок тіста, що залишився від минулої випічки, розмочувала в теплій воді і вливала в діжу. Як повчала колись мати.

– Гай-гай! – із сумом видихнула спомин.

Пора місити. Тісто пухкало, напружувалося, вислизало, однак, у проворних Марієних руках набиралося життям.

– От і випестила тістечко. Відстає від рук, – тішилася жінка, завершуючи процес.

У печі весело потріскував вогонь. Він жадібно ковтав сухі дрова, які вилежувалися спеціально до випікання.

– Ще трохи й буду жар вигортати, – кидаючи оком у бік печі, міркувала Марія. – Пора кошики готувати.

Вона потягнулася й дістала з полиці виплетені з соломи корзинки. Посипавши всередині борошном, прийнялася за формування хлібин.

– А цей хлібчик для Олесика на обідчик, – накриваючи рушником буханець, вирішувала бабуся. Знала, як малому смакував підпалок.

Тиша оповила оселю.  Піч пашіла жаром, очікуючи на власну місію.  Марія вигорнула жар і прийнялася за саджання хліба.

Розіславши капустяний листок поверх лопати та притрусивши його борошном, усадила хлібину.

– А зверху змащу збитим яйцем, буде, як сонечко, – приказувала жінка. – Й шусть у піч!

День уже розперезався на всю. За вікном щебетало, кукурікало, мукало, гавкало.

– На вулиці гамірно, але щоб у хаті було тихо, коли хліб у печі, – витало спогадами й згадувалося  материнським повчанням.

Почала звично поратися по господарству, але думки про насущний, не покидали ні на мить. Важливо не прогледіти…

– Час до хліба навідатися, – глянувши на годинник, – поспішила до печі.

Знявши заслін, заглянула. Витягла буханець і зважила в руці.

– Важкуватий. Значить, ще не пора виймати, – знаюче промовила.

Тільки за третім заходом почала витягувати зарум’янілі хлібини. Кожен буханець обдмухувала, обшкрябувала нижню скоринку від залишків капустяного листя. І як тільки хліб трохи остиг, змащувала олією. Хлібчик для онука, посипаний сіллю,  натерла часником. Взявши рушник, прикрила випечених.

– На всю Задвірку свіжоспеченим пахне, – переступаючи поріг, зайшла сусідка.

– Заходь, заходь, – запрошувала Марія й жартувала: «Кажуть, коли хліб із печі, то гостю гроші в кишеню».

– Поділюся, як розбагатію, – засміялася Олена.

Жінки перекидалися словами, а в хаті пахло хлібом і жіночою мудрістю.

Насущність.