Кульбаба: дід чи баба?
Коли веселка сходить на землю
Весняний день, умитий вранішньою росою, брався за своє: у садку витьохкував, у хліві рохкав, у стайні мукав, у хаті нявкав, на подвір'ї гавкав. Не було звичаєвої метушні в городчику, який притягував квітодивом. Тут по-особливому відбувалося пробудження: кожна квіточка, розплющуючи сонні оченята, бережно, краплинка за краплинкою, омивала пелюстки свіжістю. Видовищною була веселкова гама, яка, опираючись на мечеподібні листки, нависала над змарнілими сусідами-нарцисами.
Вона мерехтіла, мліла від ніжного подиху вітру, коли він пестив кожну ворсиночку. Шестипелюсткове диво розкривалося, радіючи новому дню. Воно захоплювало, вигравало веселковими барвами. Розказують, що після весняного дощу веселка не зникла, а розсипалася різнобарвними уламками в городчику. Матінка-природа причепурила кожен шматочок, дібрала диво-палітру, наділила невибагливою натурою. Дібрала ймення - Іриси. З тих пір у травневе різнобарв'я вплітаються кольори райдуги. Природність.
#381 в Різне
#64 в Дитяча література
#645 в Сучасна проза
Відредаговано: 29.05.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
